Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА СААС-ФЕ»

Англієць, сам не свій від люті, відповів йому чистісінькою французькою:

— А вам слід би розуміти її, пане.

Робер усміхнувся і з вишуканою люб’язністю кинув:

— Ви ж самі бачите, що на це не варто гаяти час.

Англієць кипів від роздратування, проте не знав, що сказати у відповідь. Це було дуже кумедно.

Іншого дня ми були в Олімпії. В антракті ми прогулювалися в залі, де вешталося безліч повій. Дві з них, досить жалюгідні на вигляд, підкотилися до Робера:

— Ти купиш нам кухоль пива, любий?

Ми сіли з ними за стіл.

— Гарсоне, кухоль пива для цих дам.

— А для вас, панове?

— Для нас? О, ми вип’ємо шампанського, — кинув він неуважно.

І замовив пляшку моетського, яку ми випили з ним удвох. Якби ти побачив обличчя тих бідолашних дівок!..

Схоже, що повії вселяють йому глибоку відразу. Він признався мені, що жодного разу не був у борделі й дав мені зрозуміти, що дуже б на мене розгнівався, якби я туди пішов. Як бачиш, це чоловік надзвичайно порядний, попри певні ознаки цинізму в його зовнішньому вигляді та в мові — так, наприклад, він сказав одного разу, що, коли він вирушає в мандри, то називає «нецікавим днем» день, коли він не зустріне before lunch принаймні п’ятеро осіб, яких би йому хотілося затягти в ліжко. Я хотів би сказати тобі, між іншим, що я так і не приохотився... — ти мене розумієш.

Робер має звичай моралізувати у спосіб вельми цікавий і особливий. Якось він мені сказав:

— Розумієш, хлопче, в житті вельми важливо не дозволяти, щоб тебе затягло в плин подій. Одна слабість веде за собою іншу й далі ти вже не знаєш, куди тебе понесе. Так, я знав одного дуже порядного молодика, який мусив одружитися з дочкою моєї кухарки. Одного вечора він випадково зайшов до крамнички дрібного Галантерейника. І він його вбив. Потім обікрав його, а тіло сховав. Ти бачиш, до чого це може призвести. Коли я бачив його востаннє, він уже став брехуном. Будь обережний.

І він весь час такий. Тобто, я хочу сказати, мені з ним ніколи не нудно. Ми поїхали з наміром багато працювати, але поки що не зробили нічого, лише купалися, засмагали та багато розмовляли. Його думки та уявлення надзвичайно оригінальні. Я докладаю всіх зусиль, щоб умовити його записати на папір деякі цілком нові теорії про морських тварин, які він мені виклав, тварин, які живуть глибоко на морському дні і мають, як він це називає «своє персональне світло», завдяки чому вони обходяться без світла, яке надходить від сонця, що його він уподібнює до світла благодати та «одкровення». Якщо переказати його розповідь у кількох словах, як це я зробив, вона видається нічим не прикметною, але запевняю тебе, що в його устах вона була цікавою, як роман. Певно, ніхто не знає, що він такий обізнаний у природничій історії. Але для нього це ніби різновид кокетства — приховувати свої знання. Він це називає «своїми потаємними коштовностями». Він вважає, що лише люди, цілком позбавлені художнього смаку, полюбляють виставляти на показ усі свої прикраси, а надто коли вони фальшиві.

Він чудово вміє користуватися ідеями, образами, людьми, речами; тобто він усе вміє обернути собі на вигоду. Він каже, що велике мистецтво життя полягає не в тому, щоб утішатися ним, а в тому, щоб уміти обернути його собі на користь.

Я написав кілька віршів, але я не настільки задоволений ними, щоб надіслати їх тобі.

До побачення, друже. Зустрінемося в жовтні. Ти побачиш, я теж змінився. З кожним днем я набуваю впевнености в собі. Я дуже радий знати, що ти у Швейцарії, але, як бачиш, у мене немає підстав тобі заздрити.

Олів’є».