Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША ПАРИЖ»

— Можна спробувати, — сказав Олів’є, цього разу взявши сигарету. — Дякую.

— Дозвольте мені сказати вам, Олів’є... ви не заперечуєте, якщо я називатиму вас Олів’є? Казати вам просто «пане» мені не хочеться, а ви надто молодий і я надто близький із вашим братом Венсаном, щоб називати вас «Моліньє». Так от, Олів’є, дозвольте мені сказати вам, що я нескінченно більше довіряю вашому смаку, аніж смаку Сіді Дюрмера. Чи погодилися б ви взяти на себе керівництво цим журналом? Під моїм невеличким наглядом, звичайно ж; принаймні, на початку. Але я волів би, щоб мого імени не було на обкладинці. Згодом я вам поясню, чому я так хочу... Вип’єте склянку порто? Я маю порто найвищої якости.

Він потягся до невеличкого буфета, що був на відстані його простягненої руки, взяв там пляшку й два келихи, які наповнив.

— То що ви мені скажете?

— Порто й справді чудовий.

— Я не про порто, — сказав Робер, засміявшись. — Я хочу знати, як ви ставитеся до моєї пропозиції.

Олів’є прикинувся, ніби не розуміє, про що йдеться. Він боявся погодитися надто швидко і показати свою радість. Він легко зашарівся й пробелькотів:

— Мій іспит не дозволяє мені...

— Ви самі сказали, що підготовка до нього забирає у вас не так багато часу, — урвав його Робер. — А потім журнал не з’явиться так відразу. Я навіть запитую себе, а чи не варто відкласти його вихід до початку наступного навчального року. Але в будь-якому разі, мені треба з вами домовитися. Було б добре, якби ми могли підготувати до публікації кілька номерів ще до жовтня, і нам треба буде часто зустрічатися влітку для обговорення поточних проблем. Що ви збираєтеся робити на вакаціях?

— О, ще не знаю. Мої батьки, певно, поїдуть у Нормандію, як і щоліта.

— А ви повинні їх супроводжувати? Чи не могли б ви розлучитися з ними на певний час?..

— Моя мати на це не погодиться.

— Я сьогодні вечеряю з вашим братом. Ви мені дозволите поговорити з ним на цю тему?

— Але ж Венсан не поїде з нами. — Потім, зрозумівши, що ця фраза не має стосунку до запитання, він додав: — А потім розмова з ним нічого не дасть.

— Чому ж не дасть, якщо він знайде переконливі аргументи, щоб умовити вашу маму?

Олів’є нічого не відповів. Він ніжно любив свою матір і злегка насмішкуватий тон, яким Робер говорив про неї, йому не сподобався. Робер зрозумів, що трохи поквапився.

— То вам подобається моє порто? — сказав він, щоб змінити тему. — Ще один келих?

— Ні, ні, дякую... Але трунок справді чудовий.

— Знаєте, я був просто вражений зрілістю та впевненістю вашої оцінки, яку ви дали в той вечір. Ви не маєте наміру стати критиком?

— Ні.