Розділ «Частина перша»

– Кулька, – відповіла Карі. – Дорослі без дітей носять її в кишені тільки тоді, коли їм треба оглядати старі будинки або квартири і вони хочуть переконатися, чи підлоги не похилились через просідання будинку настільки, що треба їх міняти.

Вона була справді розумна.

– Просто май на увазі, – сказав Симон, – якщо будинок простояв 120 років і більше, підлоги неодмінно виявляться трохи кривими.

– Може, й так, – погодилась Карі, нахиляючись уперед, щоб помилуватись на шпиль Ґрьонландської церкви. – Але мені подобається, коли підлоги рівні.

Симон розсміявся. Можливо, він іще заприязниться з цією цибатою. Йому теж подобаються рівні підлоги.

Розділ 7

– Я знав твого батька, – сказав Йоганнес Холден.

За вікном накрапало. Зранку було тепло, сонячно; а вдень на горизонті скупчились хмари і містом пройшов легкий літній дощик. Йоганнес згадав свої давні відчуття ще до того, як його посадили. Як малі краплинки дощу вмить нагрівались, падаючи на напоєну сонцем шкіру. Як піднімався запах пилу з теплого асфальту. Від пахощів трави, листя і квітів у нього паморочилося в голові, тягло на пустощі. Ох, коли б знову молодість!

– Я був його таємним інформатором, – сказав Йоганнес.

Сонні сидів у темряві, під муром, і його обличчя неможливо було розгледіти. У Йоганнеса залишалось не надто багато часу: камери невдовзі замкнуть на ніч. Він набрав повітря в груди. Ось він дійшов до цієї миті. До фрази, яку йому треба сказати, хоч як він боїться наслідків. Вимовляючи слова, що стільки часу сиділи в його грудях, він боявся, чи вони, бува, не пустили там коріння.

– Неправду кажуть, Сонні, начебто він застрелився.

І по всьому. Нарешті він йому сказав.

Мовчання.

– Сонні, адже ти не спиш?

Йоганнес бачив, як хлопець поворушився в напівтемряві.

– Я знаю, чим це дійсно стало для тебе і твоєї матері. Знайти батька мертвим. Прочитати листа, в якому він стверджував, буцімто був людиною мафії в поліції, допомагав наркодилерам і перевізникам наркотиків. Буцімто він застерігав їх про рейди, видавав інформацію про докази, про підозрюваних.

Йоганнес бачив білки пари очей, що блимали у напівмороці.

– Сонні, все було навпаки. У твого батька виникли підозри, хто насправді зрадник у поліції. Я чув, як Нестор обговорював по телефону зі своїм босом, яким чином їм здихатися полісмена на прізвище Лофтус, перш ніж той перепаскудить їм усю «малину». Я застеріг твого батька про небезпеку, переповів йому ту розмову; поліція мала діяти швидко. Але твій батько сказав, що не може залучати інших людей, що повинен проводити операцію сам, бо знає, що ціла низка полісменів заборгувала Несторові. Через те він змусив мене заприсягтися, що я триматиму рот на замку і ніколи ані слова про це не зроню жодній живій душі. То я й тримав ту обіцянку аж до теперішньої миті.

Чи Сонні все зрозумів? Можливо, що ні, але найголовніше не в тому, чи Сонні взагалі слухав або що з того буде, а в тому, що Йоганнес нарешті очистив сумління. Нарешті сказав йому. Доставив повідомлення законному адресатові.

– У ті вихідні твій батько був сам: ви з матір’ю поїхали з міста на якесь змагання борців. Він знав, що по нього прийдуть, тому забарикадувався всередині отого вашого жовтого будиночка в Берґу.