Розділ «Частина перша»

– А хто сказав, що мені потрібна допомога?

Вона кивнула великим пальцем назад і вгору, показуючи, звідки надійшло розпорядження.

– Але я думаю, що допомоги, насправді, потребую саме я. Я тут новачок.

– Щойно після навчання?

– Півтора року у відділі боротьби з наркотиками.

– Новачок. І вже прорвалась у відділ убивств? Вітаємо, Адель. Або тобі справді пощастило, або маєш високі зв’язки, або ти…

Він відкинувся в кріслі майже горизонтально, щоб намацати в кишені джинсів слоїк зі снусом.

– …жінка? – запропонувала вона завершення фрази.

– Я хотів сказати «здібна».

Вона зашарілась, і він прочитав досаду в її очах.

– То ти здібна? – запитав Симон, закладаючи порцію снусу під верхню губу.

– На своєму курсі – друга за результатами.

– І як довго плануєш затриматись у нашому відділі?

– Що ти маєш на увазі?

– Якщо наркотики тобі не припали до душі, чому ти думаєш, буцімто вбивства будуть тобі приємнішими?

Вона знову зосередилась на іншому. Симон натомість переконався, що він правий: вона одна з тих людей, що приходять на короткий час, перш ніж перескочити на вищі поверхи, влитись у вищі ланки. Кмітлива. Напевне, взагалі залишить поліцію. Як учинили оті розумники з відділу боротьби з економічною злочинністю. Пішли собі, здобувши навички, які їм були потрібні, а Симона покинули напризволяще. Поліція – не місце для яскравих, обдарованих і амбіційних, що прагнуть жити повноцінним життям.

– Я пішов з місця злочину, бо там нічого не вдасться знайти, – сказав Симон. – То скажи мені, з чого б ти сама почала?

– Я розпитала б його близьких, родичів, – промовила Карі Адель, очима шукаючи вільний стілець. – Простежила б усі його дії і пересування, перш ніж він потрапив у річку.

Вимова Карі Адель свідчила, що вона походить з центрального району Осло, де люди побоюються, що хибний акцент зробиться їхнім ганебним тавром.

– Браво, Адель. Близькі і родичі…