— Я знаю, як їх відчинити, — перебив Роланд. — Та тільки є два питання. Перше: куди вони нас заведуть без кулі. А друге: куди ми хочемо потрапити? Туди, де пішла Мія чи до містечка, де Тауер і його друг переховуються від Балазара і його друзів.
— Ми підемо за Сюзанною! — закричав на нього Едді. — Ти чув, що казали голоси? Вони казали, то людожер! Моя жінка зараз народить чудовисько, і якщо ти думаєш, що є щось важливіше, ніж це…
— Важливіша Вежа, — відказав Роланд. — А десь на тому боці, за цими дверима, є чоловік, чиє прізвище означає «Вежа». Тауер. Чоловік, який володіє одним пустирем і однією трояндою, що на ньому росте.
Едді мовчки подивився на нього. Джейк і Каллаген теж. Роланд знову перевів погляд на шафу. У темній кам'яній печері вона виглядала якось недоречно.
— Усі ці книги теж належать йому, — задумливо промовив стрілець. — Він ризикував усім, аби їх урятувати.
— Ага, бо він одержимий засранець.
— Проте все в світі служить ка і йде за Променем, — сказав Роланд, беручи з горішньої полиці книгу. Едді помітив, що стояла вона догори дриґом, і подумав, що Кельвінові Тауеру якось не властиво так поводитися зі своїми скарбами.
Роланд тримав книгу в своїх пошрамованих обвітрених руках, неначе зважував, котрому з них її дати. Подивився на Едді… перевів погляд на Каллагена… та зрештою дав книгу Джейкові.
— Прочитай мені, що написано на обкладинці, — попросив він. — Від слів твого світу в мене болить голова. Око їх бачить, та коли я намагаюся збагнути їх розумом, вони розпливаються.
Але Джейк майже його не слухав — він прикипів поглядом до книги, на обкладинці якої було зображено маленьку сільську церковку в промінні призахідного сонця. Каллаген тим часом відступив у сутінки печери, щоби придивитися до дверей.
Нарешті хлопчик підвів погляд.
— Але… Роланде, хіба це не назва міста, про яке розповідав нам отець Каллаген? Того, де вампір зламав його хреста і примусив пити свою кров?
Каллаген рвучко повернувся до них.
— Що?!
Джейк мовчки простягнув йому книгу. Каллаген ухопив її, мало не вирвав йому з рук.
— «Салемз-Лот»,[61] — прочитав він. — Роман Стівена Кінга. — Він подивився на Едді, перевів погляд на Джейка. — Хтось із вас чув про такого? Думаю, він не з мого часу.
Джейк похитав головою. Едді теж хотів було похитати, але раптом щось привернуло його увагу.
— Ця церква, — сказав він. — Схоже на Залу зібрань у Кальї. Просто-таки її близнюк.
— А ще схоже на церкву методистів у Іст-Стоунгемі, яку збудували тисяча вісімсот дев'ятнадцятого року, — зауважив Каллаген. — Тож, думаю, в цьому випадку маємо трійню. — Але власний голос здавався йому далеким і облудним, як ті голоси, що долинали з дна печери. Зненацька у нього з'явилося відчуття, що він і сам якийсь несправжній. Відчуття, що це дев'ятнадцять.
ШІСТЬ
«Це жарт, — запевняла його свідомість. — Це точно жарт. Написано ж на обкладинці, що це роман, тож…»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Темна вежа [Т.5; Вовки Кальї]» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вовки Кальї ОПІР 19“ на сторінці 384. Приємного читання.
TextBook