— Сталося очевидне, — відповів стрілець. До них приєднався Каллаген. Джейк, який уперше прийшов до Печери дверей, затримався біля входу. — Вона їхала на візку, поки могла, потім поповзом дісталася стежки. Для жінки, в якої почалися пологи, це неабиякі зусилля. Біля підніжжя знайшла транспорт, який хтось їй залишив. Напевно, то був Енді.
— Якщо то був Слайтмен, я піду і придушу його.
Роланд похитав головою.
— Не Слайтмен.
«Але з його відома», — подумав він. Можливо, це не мало значення, але питання без відповіді він любив не більше, ніж картини, що криво висіли на стінах.
— Здоров, братику, прикро тобі таке казати, але твоя сучка мертва, — викрикнув Генрі Дін з глибин печери. В його голосі не було ні крихти жалю — Генрі Дін веселився. — Той виродок зжер її з усіма тельбухами! Добираючись до мозку, зупинився лише раз — виплюнути її зуби.
— Стули пельку! — пронизливо закричав Едді.
— Мозок — дуже корисна їжа для мозку, — вів Генрі далі рівним учительським тоном. — Канібали його обожнюють. Дитятко в неї, Едді, нівроку. Гарнюньке і голодненьке!
— Заради Бога, замовкни! — закричав Каллаген, і голос Генрі стих. Всі голоси замовкли (принаймні ненадовго).
Роланд продовжив, неначе його й не перебивали.
— Вона прийшла сюди. Взяла сумку. Відкрила скриню, щоб чорна Тринадцятка могла відчинити двері. То Мія, не Сюзанна, а Мія. Нічия дочка. А потім, тримаючи в руках відкриту скриню, перейшла на той бік. І зачинила скриню разом з дверима. Захряснула в нас перед носом.
— Ні, — сказав Едді й ухопився за кришталеву ручку з вигравіюваною на ній трояндою. Ручка не повернулася. Не зсунулася ні на йоту.
— Якби ти швидше ворушився, сину, ти б урятував свою подругу, — промовив із темряви Елмер Чемберз. — Це ти в усьому винен. — І замовк.
— Джейку, це не справжні голоси, — сказав Едді й провів пальцем по ручці. На пучці залишилося чимало пороху. Неначе незнайденими дверима ніхто не користувався вже багато століть. — Печера відтворює все найгірше, що може знайти в твоїй голові.
— Я б вас усіх порвала на шмаття, суки білопикі! — заверещала з темряви позаду дверей Детта. — Ви б у мене поплакали!
— От бачиш, — Едді показав великим пальцем у той бік, звідки долинув голос.
Блідий і замислений, Джейк кивнув. Тим часом Роланд знову повернувся до Тауерової шафи.
— Роланде? — Едді намагався не виказувати свого роздратування чи принаймні приховати його за іскрою гумору. — Тобі з нами не нудно?
— Ні, — відповів стрілець.
— Тоді перестань витріщатися на ті дурні книжки й допоможи мені придумати, як відчинити ці д…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Темна вежа [Т.5; Вовки Кальї]» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вовки Кальї ОПІР 19“ на сторінці 383. Приємного читання.
TextBook