Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

— Га?

— Не зважай. Відійди, Джейку, бо вріжешся сам у себе.

Джейк кинув ошелешений погляд на Джона Чемберза, що саме виходив йому назустріч, і послухався Едді. А коли Джейк'77 рушив Другою авеню з двома новими книжками в лівій руці, Джейк із Серединного світу стомлено глянув на Едді.

— Одне я точно пам'ятаю, — сказав хлопчик. — Коли я виходив із книгарні, я був переконаний, що більше ніколи сюди не повернуся. Але ж повернувся.

— Зважаючи на те, що ми зараз більше скидаємося на привидів, ніж на реальних людей, я б сказав, що це суперечливе твердження. — Едді дружньо почухав Джейкові потилицю. — А якщо ти все ж забув щось важливе, Роланд допоможе тобі згадати. Він добре на цьому знається.

У відповідь на це Джейк полегшено всміхнувся. Він уже на власному досвіді відчув, як стрілець уміє видобувати з людей спогади. Роландів друг Алан володів хистом читати думки інших, Катбертові природа відсипала стільки почуття гумору, що вистачало на чотирьох, а Роланд за багато років став збіса вправним гіпнотизером. У Лас-Вегасі він би вмить став мільйонером.

— А тепер ми вже можемо йти за мною? — спитав Джейк. — Поглянути на троянду? — Він з нещасним виглядом подивився на обидва боки Другої авеню, що здавалася світлою та темною водночас. — Там, коло неї, напевно, буде ліпше. Троянда все робить кращим.

Щойно Едді зібрався погодитися, як перед книгарнею Кельвіна Тауера пригальмував темно-сірий лімузин «лінкольн». Він без вагань припаркувався перед пожежною колонкою біля жовтої бровки тротуару. Передні дверцята відчинилися. Коли Едді побачив, хто вилазить з-за керма, то вхопив Джейка за плече.

— Ой! Боляче!

Та Едді наче й не чув, натомість ще міцніше стис плече хлопчика.

— Господи, — прошепотів Едді. — Господи Ісусе, та що це, в біса, таке?

Джейк побачив, що колір обличчя Едді з блідого швидко змінився на попелясто-сірий. Очі вилізли мало не на лоба. Не без зусиль хлопчик розтиснув його пальці і зняв руку зі свого плеча. Едді зробив слабкий жест, наче хотів підняти руку й тицьнути вказівним пальцем, але йому наче забракло сили. Рука кволо опустилася донизу.

Поки водій відчиняв задні дверцята, чоловік, який виліз з пасажирського сидіння «лінкольна», вийшов на хідник. Навіть Джейкові його кроки здавалися відпрацьованими, майже як у танцівників. Чоловік, що сидів на задньому сидінні, був убраний в дорогий костюм, та це не надто допомагало приховати його низький зріст, чимале випнуте черево та чорне волосся, що вже починало сивіти біля коренів. З чорного волосся, судячи з його плечей, сипалася лупа.

Раптом Джейкові здалося, що пітьма навколо погустішала. Він подивився на небо: чи не зайшло, бува, сонце за хмару. Ні, не зайшло, проте хлопчик міг поклястися, що бачить чорний ореол довкола сліпучого сонця — неначе налякане око, обведене фарбою для повік.

За півкварталу від них, ближче до центру міста, хлопчик зразка 1977 року глипнув у вітрину ресторанчика, і Джейк згадав його назву: «Чу-Чу». Неподалік була музична крамниця «Вежа могутності», де він подумає: «Нині вежі продають майже за безцінь». Якби той Джейк озирнувся, то побачив би сірий «лімузин»… але він пішов далі. Джейк'77 був зациклений лише на прийдешньому.

— Це Балазар, — промовив Едді.

— Що?!

Едді показав на присадкуватого, який саме поправляв свою дорогу краватку від «Сулка». Інші двоє оточили його по боках. Вигляд у них був спокійний і пильний водночас.

— Енріко Балазар. Тільки набагато молодший. Господи, та йому сорок років!

— Зараз 1977 рік, — нагадав йому Джейк. І раптом його осяяло: — Це той, кого ви з Роландом убили? — Якось Едді розповів Джейкові про стрілянину 1987 року в Балазаровому клубі, опускаючи найкривавіші подробиці. Наприклад, про те, як Кевін Блейк вкинув до кабінету Балазара голову брата Едді, щоб виманити Едді й Роланда на відкриту місцину. Голову Генрі Діна, великого мудреця і видатного наркаша.