Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

У бік Краю грому.

— Джейку, точно все гаразд? — запитала Сюзанна.

— Так, мем, — сказав Джейк, знаючи, що це може її розсмішити. Так і сталося, і Джейк розсміявся разом з нею. Але батько Бенні не йшов йому з голови. Батько Бенні та його окуляри. Джейк був упевнений, що він єдиний на все містечко носив окуляри. Якось, коли вони втрьох поїхали шукати в одному з двох північних полів, що належало «Рокінг Б», коней, які відбилися від табуна, Джейк спитав його про це. І батько Бенні розповів йому історію про те, як він виміняв прекрасного чистокровного жеребчика на окуляри на одному з човнів-гендлів, що припливали річкою, давно, ще коли сестра Бенні була жива, хай благословить її Оріза. Всі ковбої, навіть сам Воун Айзенгарт, хай буде тобі відомо, відмовляли його, кажучи, що ці окуляри як мертвому припарка, з них користі не більше, ніж з гороскопів Енді. Але Бен Слайтмен приміряв їх, і все змінилося. Вперше, відколи йому було сім років, він добре роздивився навколишній світ.

Він протер скельця об сорочку, підніс окуляри догори, подивився крізь них на небо (на його щоках затанцювали два сонячні зайчики) й надів їх.

— Якщо я раптом загублю їх чи розіб'ю, не знаю, що буду робити, — зізнався він. — Звісно, я обходився без них більше двадцяти років, але до хорошого швидко звикаєш.

Джейк подумав, що історія непогана. Сюзанна б у неї точно повірила (за умови, що звернула б увагу на те, що Слайтменові окуляри єдині в цілій Кальї). Напевно, Роланд би теж повірив. Слайтмен розповідав її правильно: як чоловік, що радіє своєму щастю і не має нічого проти того, щоб розповісти іншим, що він, як виявилося, мав рацію, тоді як багато хто (а серед них і його бос) помилявся. Навіть Едді — й той повівся б на цю історію. Єдина проблема в Слайтменовій розповіді полягала в тому, що вона була вигадкою. Джейк не знав, що саме приховував Слайтмен — Джейків телепатичний хист не дозволяв настільки глибоко зануритись в думки батька Бенні, але в тому, що Слайтмен-старший збрехав, сумнівів у нього не було. І це його непокоїло.

Мабуть, це дрібниці. Може, він просто роздобув ці окуляри в якийсь нехороший спосіб. Хтозна, раптом хтось із манні приніс ці окуляри з якогось іншого світу, а батько Бенні їх украв?

Цілком можливо. В разі необхідності Джейк міг придумати з півдюжини інших версій. Уява в нього завжди була розвинена.

Однак, укупі з побаченим біля річки, цей обман викликав тривогу. Які справи могли бути у Айзенгартового бригадира на тому боці Девар-Тете Вайє? Джейк не знав. Але щоразу, коли хотів поговорити про це з Роландом, щось його спиняло.

І це після того, як ти сам його сварив за те, що він крився від усіх!

Так, так, так. Але…

Але що, маленький волоцюго?

Але Бенні. Проблема була в Бенні. А може, в самому Джейку. Потоваришувати з кимось для нього завжди було непростим завданням. Але тепер у нього був друг. Справжній. І від думки про те, що він може накликати неприємності на тата Бенні, йому стало млосно.

Минуло два дні, й о п'ятій годині вечора Розаліта, Залія, Марґарет Айзенгарт, Сейрі Адамс і Сюзанна Дін зібралися на полі трохи західніше від Розиної охайної вбиральні. Раз у раз лунали хихотіння й різкі вибухи нервового реготу. Роланд тримався віддалік і наказав Едді та Джейкові чинити так само. Нехай жінки спершу випустять пару.

Уздовж огорожі, на відстані десяти футів одне від одного, стояли опудала з пухкими головами-гострокоренями. Кожну голову загорнули в мішок, зав'язаний так, щоб було схоже на каптур плаща. Під кожним опудалом стояло по кошику. В одному було повно гострокоренів. У другому — картоплі. Вміст третього кошика викликав стогони й обурення. Там лежала редиска. Роланд наказав жінкам не скиглити. Сказав, хай дякують і за це, бо він обмірковував варіант з горохом. І ніхто (навіть Сюзанна) не міг упевнено сказати, що він пожартував.

Каллаген, того дня вдягнений у джинси та скотарський жилет з багатьма кишенями, легким кроком вийшов на задній ґанок, де курив Роланд, чекаючи, поки жінки вгамуються. Поруч Едді з Джейком грали в шашки.

— Приїхав Воун Айзенгарт, — сказав панотець Роландові. — Каже, що їде до Тука випити пива, але спершу хоче перекинутися з тобою парою слів.

Роланд зітхнув, підвівся й пройшов через будинок до вхідних дверей. Айзенгарт сидів на козлах брички, запряженої одним конем, спирався шорбутсами на щиток і похмуро дивився в бік церкви Каллагена.

— Доброго тобі дня, Роланде.

Кілька днів тому Вейн Оверголсер подарував Роландові крислатого ковбойського капелюха. Піднявши його, стрілець привітався зі скотарем і вичікувально застиг.