Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

Роланд кивнув.

— А ці тарілки — як їх виготовляють? Їх робить Енді?

Вона похитала головою.

— Він не вміє чи не хоче, не знаю. Їх роблять жінки з Кальї Сен-Хре і розсилають по всіх довколишніх Кальях. Хоча я думаю, що далі Дівайна на півдні ця торгівля не йде.

— Їх роблять жінки, — задумливо повторив Роланд. — Жінки.

— Просто десь ще працює машина, яка їх відливає, та й по всьому, — сказав Айзенгарт, і Роланд звеселився, почувши нотки образи й самозахисту, які прозвучали в його тоні. — Кнопку натисли, і раз-два.

Марґарет тільки глянула на нього і по-жіночому всміхнулася, не промовивши ні слова. Нехай вона була не надто освіченою, але чудово володіла вмінням підтримувати шлюб.

— Тож Сестри є на півночі й на півдні вздовж усієї Дуги, — констатував Роланд. — І всі вони кидають тарілку.

— Еге ж, від Кальї Сен-Хре до Кальї Дівайн на півдні від нас. А як там далі на півдні чи на півночі, я не знаю. Ми любимо допомагати і побалакати. Раз у місяць ми кидаємо тарілки, на згадку про те, як Леді Оріза покінчила з Сірим Діком, але мало хто з нас у цьому вправний.

— А ти вправна, сей?

Вона мовчала, знову покусуючи губу в кутику рота.

— Покажи йому, — пробурчав Айзенгарт. — Покажи, та й по всьому.

Вони спустилися сходами, пропускаючи вперед дружину власника ранчо. Айзенгарт ішов слідом за нею, Роланд третім. Позаду відчинилися й хряснули двері кухні.

— Боги всемогутні, місус Айзенгарт кидатиме тарілку! — радісно закричав Бенні Слайтмен. — Джейку! Ти очам не повіриш!

— Скажи, хай зайдуть у дім, Воуне, — попросила Марґарет. — Не треба їм цього бачити.

— Хай дивляться, — відповів Айзенгарт. — Хлопцям не завадить побачити, якою вмілою може бути жінка.

— Роланде, хоч ти скажи. — Вона глянула на нього, зашарівшись від утіхи і від того ставши дуже гарною. Роланду здалося, що вона помолодшала щонайменше на десять років порівняно з тим, як виглядала, коли вийшла до них на ґанок, але йому було цікаво, чи не вплине цей її стан на здатність метати тарілку. Тому що напад із засідки був брутальною роботою, стрімкою й емоційною.

— Я згоден з твоїм чоловіком. Нехай зостануться.

— Та робіть уже, як хочете, — здалася вона.

Роланд побачив, що їй справді приємно мати глядачів. І його надія зміцніла. Дедалі вірогіднішим йому здавалося, що в цій гарненькій і не надто молодій уже ґаздині з її маленькими грудьми й посивілим волоссям билося серце мисливця. Звісно, не стрільця, але на тому етапі його б влаштували кілька мисливців — кілька убивць, — і байдуже, ким вони будуть, чоловіками чи жінками.