Розділ «19    99 ВІДТВОРЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПОКУТА ПОНОВЛЕННЯ»

Щось подібне було і в очах Патріка Денвіла, коли він простягав до них руки й нерозбірливо та благально скрикував. Зблизька ці зойки нагадали Сюзанні перегуки якоїсь тропічної пташки з музики до фільму: «ай-їіі», «ай-їїі», «ай-йоок», «ай-йоок»!

Роланд зняв з гака ключа і підійшов до дверей. Однією рукою Денвіл ухопив його за сорочку, і стрілець відштовхнув її, спокійно, без гніву, як здалося Сюзанні. А проте худе створіння в камері сахнулося, і його очі від жаху вилізли з орбіт. Волосся він мав довге, аж до плечей, але на щоках був лише кволий натяк на бороду. На підборідді та над верхньою губою волосся росло трохи густіше. Сюзанна подумала, що йому років із сімнадцять, але аж ніяк не більше.

— Не ображайся, Патріку, — спокійним, наче вони розмовляли, тоном промовив Роланд і вставив ключ у шпарину. — Ти ж Патрік? Патрік Денвіл?

Худа істота в брудних джинсах і завеликій сірій сорочці (яка звисала майже до колін), не відповівши, забилася в куток. Коли спина вперлася в камінь, він повільно сповз донизу біля відра, яке, як зрозуміла Сюзанна, слугувало йому парашею. Перед сорочки збрижився, а потім, коли коліна піднялися високо, майже до маківки, стік юнакові у пах, неначе вода. З обрамлення колін визирало виснажене перелякане обличчя. Коли Роланд відімкнув двері камери й прочинив їх, наскільки це було можливо (петель на дверях не було), Патрік Денвіл знову закричав по-пташиному, тільки цього разу гучніше: АЙ-ЇII! АЙ-ЙООК! АЙ-ЇІІІІІІ! Сюзанна аж зубами заскреготала. Роланд зробив перший крок у камеру, і підліток заверещав ще гучніше і забився головою об камені ззаду. Стрілець позадкував на крок, щоб вийти з камери. Жахливі гупання головою припинилися, але Денвіл дивився на незнайомця перелякано й недовірливо. Та знову простягнув брудні руки з довгими нігтями, немов благаючи про допомогу.

Роланд перевів погляд на Сюзанну.

Вона підібралася на руках і стала в дверях. Виснажений хлопчик у кутку вереснув і забрав жалібно простягнуті руки, схрестив їх на грудях, щоб захиститись, хоч як це жалюгідно виглядало.

— Ні, зайчику. — То була Детта Волкер, якої Сюзанна ще ніколи не чула, ба навіть не підозрювала, що Детта може бути такою. — Ні, сонечко. Я тебе не скривджу, якби я хотіла тебе скривдити, я б всадила тобі дві кулі в голову, як тому мудаку нагорі.

Щось промайнуло у нього в очах — а може, вони просто миттєво розширились, показуючи трохи більше налитих кров’ю білків. Всміхнувшись, вона кивнула.

— Отож! Маса Коллінз, він мертвий! Він більше ніколи не спуститься сюди і не… що? Що він робив з тобою, Патріку?

Крізь кам’яну стелю в них над головами вони почули притлумлений звук: у стіну вдарив вітер. Заблимали лампочки, стара хата скаржливо зарипіла й застогнала.

— Що він з тобою робив, хлопчику?

Та все було марно. Він не розумів. Та щойно вона вирішила здатися, як Патрік Денвіл підніс руки і взявся за живіт. Риси його обличчя скривилися в гримасі, що мала означати сміх.

— Він тебе смішив?

Скулений у кутку, Патрік кивнув. І ще дужче скривився. Стис руки в кулаки й підніс їх до обличчя. Потер ними щоки, очі й зиркнув на неї. Сюзанна помітила в нього на переніссі маленький шрам.

— А ще змушував тебе плакати?

Патрік знову кивнув і повторив пантоміму зі сміхом: тримався за живіт і округлював губи, потім показував плач, витираючи удавані сльози з брудних щік. Але цього разу в пантоміми була ще й третя частина: Патрік підніс складені ківшиком долоні до рота й поцямкав губами — плям-плям-плям.

— Він змушував тебе сміятися, плакати і їсти, — пролунав угорі в неї за спиною голос Роланда.

Патрік так люто затрусив головою, що вдарився об кам’яну стіну свого кутка.

— Він сам їв, — виправила Детта. — Це ти хочеш нам сказати? Дандело їв.

Патрік радісно кивнув.