Розділ «19    99 ВІДТВОРЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПОКУТА ПОНОВЛЕННЯ»

— А тепер читаю чотирнадцяту строфу.

Живий той кінь? Він мертвий бути міг,

Світив кістками, шия в струпах прогнивала,

Порожні очі з-під гриви сліпо вирячались,

Почварисько було страшне, мов гріх,

Гидкішого створіння, бачить Біг,

В житті стрічать мені не випадало.

— Ліппі, — констатував стрілець і тицьнув великим пальцем собі за плече. — Миршава шкапина тієї тварюки, світила кістками, тільки вона кобила, а не кінь.

Сюзанна не відповіла, та й не мусила. Авжеж, то був опис Ліппі, сліпої й кістлявої, з шиєю, протертою до м’яса. «Вона потвора, я знаю, — сказав тоді старий… потвора, що сама була схожа на старого чоловіка. — Стара ти коробка гівна, паскудниця, прокажена чотиринога». А тут, на ксерокопіях, усе було написано чорним по білому, написано в поемі, яку створили задовго до народження сея Кінга. Можливо, за вісімдесят чи навіть сто років до його народження: «…змарніла,/ Як череп прокаженого».

— «Либонь, чортові в пеклі зле служила!» — похмуро всміхнувся Роланд. — Перш ніж піти звідси, ми подбаємо, щоб вона повернулася до господаря в пекельні стайні.

— Ні, — сказала Сюзанна. — Не подбаємо. — У горлі в неї було сухо, як у пустелі. Їй хотілося пити, але тепер вона побоювалася пити рідину, що текла з кранів у цьому жахливому будинку. Трохи згодом вона розтопить жменю снігу і тільки тоді поп’є, але не раніше.

— Чому ти так кажеш?

— Бо вона пішла. Втекла в завірюху, коли ми вбили її хазяїна.

— А звідки ти знаєш?

Сюзанна похитала головою.

— Просто знаю. — Вона перегорнула сторінку поеми, в якій було більше двохсот рядків. — Строфа шістнадцята. «О ні! Згадав тут я…»

Зненацька вона замовкла.

— Сюзанно? Чому ти… — Погляд стрільця зупинився на наступному слові, яке він зміг прочитати навіть літерами чужої мови. — Читай далі, — попросив він тихо, майже пошепки.

— Ти впевнений?

— Читай, я хочу послухати.