Розділ «Чвара королів»

На це Давос відповів:

— Її розбирає не надто багато людей.

— Пан Давос вірно каже, ваша милосте, — додав маестер Пилос. — Краще б листи читали вголос.

— Краще, але й небезпечніше, — відказав Станіс. — Гадаю, мої листи в державі сприймуть не надто схвально.

— То дайте мені лицарів, хай читають вони, — мовив Давос. — З вуст родовитих панів ті слова пролунають вагоміше, ніж з моїх.

Схоже, Станісові думка сподобалася.

— Гаразд, я дам тобі таких людей. В мене є сотня лицарів, які радше читатимуть вголос, аніж битимуться. Дій відкрито там, де зможеш, а в інших місцях скрадайся потай. Застосуй усі свої перемитницькі штуки: чорні вітрила, потаємні затоки й пришиби, аби справу зробив. Якщо тобі не вистачатиме листів, візьми у полон кілька септонів, і хай зроблять ще списків. Твій другий син також мені потрібен. Хай він поведе «Пані Мар’ю» через вузьке море до Браавосу та інших Вільних Міст і доправить листи до їхніх можновладців. Весь світ мусить знати про моє право на трон і про ганьбу та злочин Серсеї.

«Вони отримають звістку», подумав Давос, «та чи повірять їй?». І зиркнув задумливо на маестра Пилоса. Король перехопив його погляд.

— Маестре, вам слід братися до письма. Листів знадобиться дуже багато, і якнайскоріше.

— Воля ваша. — Пилос вклонився і залишив палату.

Король почекав, поки той піде, і спитав:

— Що таке ти не можеш сказати мені в присутності мого власного маестра, Давосе?

— Володарю, Пилос — добрий і вірний слуга, та я не можу дивитися на ланцюг навколо його шиї без того, щоб не затужити за маестром Кресеном.

— Хіба він винуватий у смерті старого? — Станіс зиркнув у вогонь. — Я не хотів, аби Кресен приходив на той бенкет. Він мене розгнівав, справді, й дав мені погану пораду, але смерті я йому не бажав. Я сподівався подарувати йому ще кілька років тихої втіхи, без клопоту і лиха. Він вислужив їх своєю вірністю й трудами, але… — король скреготнув зубами, — але він помер. А Пилос служить вельми здібно.

— Гаразд, пане мій, Пилос — то найменша з турбот. Щодо листа… чи можу я взнати, що про нього думає ваше панство?

Станіс пирхнув.

— Кельтигар оголосив, що він гідний всякого захоплення. Та йому покажи вміст мого нужника — він і його оголосить гідним захоплення! Інші хитали собі головами вгору-вниз, наче гусаки. Не рахуючи Веларіона, який заявив, що справу вирішить гостра криця, а не слова на пергамені. Наче я без нього не знаю! Та хай Інші вхоплять моє панство. Я бажаю вислухати твою думку.

— Ваші слова сильні, прямі й відверті.

— Вони ще й правдиві.

— Правдиві. Але ви не маєте на них доказів. Доказів кровозмісу. Не більше, ніж ви мали рік тому.