Розділ «Чвара королів»

— Ми б могли ще втекти, — зазначив розвідник. — Чи вже не могли б, не знаю напевне.

— Я не боюся померти. — Джон збрехав тільки наполовину.

— Тут, Джоне, справа не така проста, як ти гадаєш.

Джон нічого не зрозумів.

— Ви про що?

— Якщо нас доженуть, ти мусиш здатися.

— Здатися? — Джон блимнув, не вірячи своїм вухам. Дичаки не брали в полон людей, яких звали гавами чи гайворонами. Вони їх вбивали без жалю, не рахуючи хіба що…

— Але дичаки дарують життя тільки клятвопорушникам. Тим, хто кривить присягою — от як Манс Розбишака.

— І ти.

— Ні! — Джон затрусив головою. — Ніколи! Я не стану зрадником.

— Станеш. Бо я тобі наказую.

— Наказуєте?! Але…

— Наша честь важить не більше, ніж наше життя, проти безпеки та добра царини людей. Скажи мені, чи є ти присяжним братчиком Нічної Варти?

— Так, але…

— «Але» не буває, Джоне Сніговію. Ти або є братчиком Варти, або ні.

Джон випростався і сів з прямою спиною.

— Так, я є присяжним братчиком Нічної Варти.

— Тоді слухай. Якщо нас упіймають, ти перебіжиш до них, як тебе закликала та дичацька дівчина, що ти відпустив. Вони можуть захотіти, щоб ти порізав свого чорного кобеняка на шматки, присягнув їм на вірність на могилі твого батька, прокляв найгіршими словами твоїх братів та князя-воєводу. Не вагайся, чого б від тебе не вимагали. Роби все, що накажуть… але в серці пам’ятай, хто ти такий і чим живеш. Подорожуй з ними, їж з ними, бийся поруч з ними, поки мусиш. А сам дивись і чатуй на потрібну мить.

— Яку саме? — спитав Джон.

— Якби ж я знав, — відповів Кворин. — Твій вовк бачив, як вони копають у долині Молочної. То далека і сувора місцина. Що вони там шукали? Чи знайшли те, що хотіли? Ось про що ти маєш дізнатися, перш ніж повернешся до воєводи Мормонта і твоїх братів. Ось який обов’язок я покладаю на тебе, Джоне Сніговію.