Розділ «Чвара королів»

— Є лише один правдивий король і лише один істинний бог, — оголосив князь Флорент.

— То ми сюди приїхали на богословські змагання, пане мій? Якби я знав, то привіз би септона.

— Ви знаєте чудово, навіщо ми сюди приїхали, — відказав Станіс. — Ви мали два тижні, аби обміркувати мої вимоги. Ви надсилали круків, але допомоги не отримали. І не отримаєте. Штормолам зухвало стоїть сам-один, а мені уривається терпець. Останній раз, пане каштеляне, наказую вам відчинити браму і віддати мені те, що моє за правом.

— На яких умовах? — спитав пан Корній.

— На тих самих, — відповів Станіс. — Я пробачу вас за зраду, як пробачив те панство, що стоїть позаду мене. Вояки вашої залоги будуть вільні вступити до мене на службу або піти неушкодженими додому. Вам лишається зброя і те майно, яке ви здатні нести на собі. Проте усіх коней, верхових та в’ючних, я заберу собі.

— Щодо Едріка Шторма?

— Байстрюка мого брата я вимагаю передати мені до рук.

— Тоді моя відповідь, мосьпане — така сама, як і раніше. Ні.

Король зціпив зуби і нічого не сказав. Натомість заговорила Мелісандра.

— Хай збереже вас Господь Світла у темряві вашого невігластва, пане Корнію.

— Хай Інші сраку порвуть вашому Господові Світла, — плюнув Пенроз, — і підітруть тією ганчіркою, якою ви тут вимахуєте.

Князь Алестер Флорент прочистив горло.

— Пане Корнію, слідкуйте за язиком. Їх милість не бажають хлопцеві жодного зла. Дитина — їх кревний родич, як і мій. Адже його мати — моя небога Делена, як відомо усім. Якщо ви не довіряєте королю, то довіртеся хоча б мені. Сподіваюся, ви не маєте сумнівів у моїй честі…

— Я не маю сумнівів хіба що у вашому марнославстві, — перервав його пан Корній. — Ви міняєте королів та богів частіше, ніж я — чоботи. Так само, як і ті перевертні, що юрмляться за вами.

У королівському почті зчинився сердитий гамір. «А він влучив у ціль», подумав Давос. Ще зовсім нещодавно Фосовеї, Гвияр Моріген, князі Карон, Варнер, Ерол та Естермонт належали до війська Ренлі, сиділи у його шатрі, готувалися з ним до битв, змовлялися разом знищити Станіса. З ними був і князь Флорент — хай він рідний дядько королеви Селиси, та це не завадило князеві Ясних Вод схилити коліно перед Ренлі, коли зірка молодого короля сходила на обрії.

Брис Карон вивів коня уперед на кілька кроків; під вітром з затоки за плечима плескало його довге веселкове корзно.

— В цьому товаристві немає перевертнів, пане. Я зберігаю вірність Штормоламові, а король Станіс — його законний володар… і наш єдиний законний повелитель. Він останній нащадок дому Баратеон, спадкоємець Роберта і Ренлі.

— Якщо це так, то чому серед вас немає Лицаря Квітів? Де Матіс Рябин? Рандил Тарлі? Пані Дубосерд? Чому немає тут тих, хто найбільше любив Ренлі? Де Брієнна Тарфійська, питаю я вас?

— Ота тварюка? — Пан Гвияр Моріген хрипко зареготав. — Вона втекла. А чого ж! Саме її рукою був убитий король.

— Брехня! — відрізав пан Корній. — Я знав Брієнну, відколи вона дівчинкою гралася на колінах в батька у замку Надвечір’я. А ще краще взнав, коли Вечерниця надіслав її до Штормоламу. Вона кохала Ренлі Баратеона з першої миті, як побачила. Навіть сліпий би помітив.