Розділ «Чвара королів»

— Іліріо вірить у справи самого лише Іліріо. Ненажери — частіше за все люди жадібні. А магістрати Пентосу — люди вельми лукаві. Іліріо Мопатіс — одночасно і ненажера, і магістрат Пентосу. Що ви насправді про нього знаєте?

— Я знаю, що він подарував мені драконячі яйця.

Мормонт пирхнув.

— Якби він знав, що вони налупляться, то сів би на них сам.

Дані мимоволі всміхнулася.

— О, то вже напевне, мій добрий лицарю. Я знаю Іліріо краще, ніж ви гадаєте. Я була ще дитиною, коли їхала з його маєтку в Пентосі, щоб одружитися з моїм сонцем-та-зорями. Але не сліпою і не глухою. А тепер я вже й не дитина.

— Навіть якщо Іліріо такий до вас дружній, як ви гадаєте, — уперто вів своєї лицар, — він не має досить влади та впливу, щоб посадити вас на трон самотужки. Так само, як не зміг посадити вашого брата.

— Він багатий, — мовила Дані. — Може, не такий, як Цзаро, але досить, щоб винайняти мені кораблів та сердюків з мечами.

— Скількись сердюків стане вам у пригоді, — погодився пан Джораг, — але ви не звоюєте батьківський престол самим лише набродом з Вільних Міст. Ніщо так швидко не з’єднує розірване чварами на шматки королівство у одне ціле, як прихід загарбників на його землю.

— Я не загарбниця, а їхня законна королева! — заперечила Дані.

— Ви незнайома їм жінка, яка хоче пристати до їхніх берегів з військом чужоземців, що навіть посполитою мовою не балакають. Князі Вестеросу вас не знають, зате мають всі причини не довіряти та боятися. Перш ніж пливти туди, треба зманити їх на свій бік. Хоча б кількоро.

— Як я мушу це робити, якщо поїду на схід за вашою порадою?

Мормонт з’їв оливку і виплюнув кісточку в долоню.

— Цього я, ваша милосте, не знаю, — буркнув він, — та знаю одне: що довше ви сидите на місці, то легше ворогам вас знайти. Ім’я Таргарієнів досі їх лякає — аж настільки, що по вас надсилають вбивцю, щойно дізнаються про вашу вагітність. Що ж вони тоді зроблять, дізнавшись про ваших драконів?

Дрогон згорнувся кільцем під її рукою — гарячий, наче камінь, що весь день набирався жару під пекучим сонцем. Раегал та Візеріон сварилися за шматочки м’яса: шмагали один одного крилами, сичали димом з ніздрів. «Мої люті дітки», подумала вона. «Хай би тільки з ними нічого не сталося.»

— Комета привела мене до Карфу не просто так. Я сподівалася знайти тут військо, але схоже, не знайду. Що ж мені лишається, питаю я себе?

«Я злякана», усвідомила вона, «і мушу десь віднайти хоробрість.»

— Назавтра ви мусите піти до П’ята Прея.

Тиріон IX

Дівчинка не пустила жодної сльозини. Хоч і зовсім юна, Мирцела Баратеон була з себе уроджена принцеса. «Принцеса з Ланістерів, незважаючи на прізвище», нагадав собі Тиріон. «Крові Хайме у ній стільки ж, як Серсеїної.»