Розділ «Чвара королів»

Мормонт пересадив крука на плече. Птах нахилив голову набік, виблискуючи малими очицями.

Відповідь виникла у голові сама собою.

— А, то ми… напевне, одній людині легше знайти дві сотні, аніж двом сотням — знайти одного.

Крук заклекотів, а Старий Ведмідь посміхнувся крізь сиву бороду.

— Стільки людей верхи на конях лишають такий слід, що його не загубив би навіть Аемон. З цього пагорба вогні видно аж у передгір’ях Мерзляків. Якщо Бен Старк живий і не в полоні, то він до нас прийде. Не може не прийти.

— Так, — погодився Джон, — але ж… якщо…

— …якщо він мертвий? — підказав Мормонт голосом, не позбавленим співчуття.

Джон неохоче кивнув.

— Мер-ртвий, — додав крук. — Мер-ртвий.

— Все одно може прийти, — відказав Старий Ведмідь. — Як прийшли Отор з Яфером Буйцвітом. Мене це жахає не менше за тебе, Джоне, але ми не повинні відкидати таку можливість.

— Мер-ртвий, — знову каркнув крук, ворушачи пір’ям. Дедалі гучніше та пронизливіше. — Мер-ртвий!

Мормонт скуйовдив йому чорні пір’їни. Раптом воєводі закортіло позіхнути; не втримавши рота, він прикрив його тилом долоні.

— Вечері, мабуть, не треба. Краще відпочити. Збуди мене з першим світлом.

— На добраніч, пане воєводо.

Джон зібрав порожні кухлі та вийшов надвір. Почув віддалений сміх, жалісне виття кози з дудками, на якій хтось дмухав пісню. Посередині табору тріщало велике вогнище, варили юшку — від неї долітали пахощі. Хай Старий Ведмідь не голодний, зате Джонові попоїсти не завадить. Він рушив до багаття.

Там саме просторікував Дивен з ложкою в руці.

— Я знаю цей ліс краще за всяку живу душу, тому кажу вам: цієї ночі я б до нього сам і носа не пхнув. Хіба ви не чуєте, чим навколо смердить?

Грен пополотнів і вирячив на Дивена очі, але Скорботний Ед відповів:

— Як на мене, то гівном двох сотень коней. А ще оцією стравою. Що далі їх нюхаю, то гірше розрізняю.

— От я тобі зараз розрізню. — Гейк попестив ножа при боці, забуркотів і наклав Джонові у миску вечері з казана.