Розділ «Чвара королів»

Джон IV

Пагорб витикався над щільним плетивом лісу — чужий йому, самотній, відкритий усім вітрам, видний кожному оку за багато верст. Розвідники казали, що серед дичаків він зветься Кулаком Першолюдей. «А й справді, схожий на кулак», подумав Джон Сніговій. Кулак, що одним ударом кам’яних кісточок пробив землю та ліс і виткнувся нагору, голий і брунатний.

Він в’їхав на верхівку з паном Мормонтом та старшиною, лишивши Привида під деревами. Лютововк за час шляху нагору тричі тікав і двічі повертався неохоче на свист Джона. Втретє князь-воєвода втратив терпець і гарикнув:

— Хай тікає, хлопче! Я хочу досягти хребта до темряви. Вовка знайдеш опісля.

Шлях нагору був крутий та кам’янистий. Верхівку оточувала стінка до грудей заввишки, складена з каменю. Розвідники мусили проїхати трохи на захід, щоб знайти прогалину, досить широку для коней.

— Добре становисько, Торене, — оголосив Старий Ведмідь, коли нарешті вони досягли вершини. — На краще годі й сподіватися. Станемо тут табором і почекаємо на Піврукого.

Князь-воєвода зіскочив з сідла, наполохавши крука на плечі. Крук злетів у повітря, верескливо жаліючись.

Краєвид з вершини пагорба захоплював око, але увагу Джона більше привернула огорожа — старі вивітрені камені з плямами білої мшеді та бородами зеленого моху. Казали, що у Вік Світанку на Кулаку тримали оборону першолюди.

— Старий дитинець, міцний, — мовив Торен Рідколіс.

— Старий, — верескнув Мормонтів крук, гучно ляпаючи крилами в них над головами. — Старий, старий, старий!

— Ану замовкни! — гарикнув Мормонт угору на птаха. Гонор Старого Ведмедя не дозволяв йому визнати свою слабкість, та Джона воєвода обдурити не міг. Напруга і втома від походу біч-обіч з далеко молодшими за нього братчиками брали з Мормонта свою данину.

— Цей пагорб легко буде захистити в разі потреби, — вказав Торен, ведучи коня уздовж кам’яного кільця; його облямований соболем кожух ворушився на вітрі.

— Так, годяще місце. — Старий Ведмідь здійняв руку вгору, на вітер, і крук сів йому на передпліччя, шкрябаючи кігтями по чорній кольчузі.

— Як тут з водою, пане воєводо? — спитав Джон.

— Ми перетнули струмок біля підніжжя пагорба.

— Далеченько лізти, щоб напитися, — зазначив Джон, — ще й ззовні кам’яного кільця.

На це Торен почав глузувати:

— Отаке ледащо? Ліньки й на горбок видертися?

А Мормонт мовив:

— Міцнішого становиська нам тут не знайти. А води можна принести, щоб був запас.