Розділ «Чвара королів»

— Я бачила тінь. Спершу гадала, що то тінь Ренлі, але вона належала його братові.

— Князеві Станісу?

— Я відчула його. Хтось скаже, що то була мара, омана, та все ж…

Брієнна цього не сказала. Натомість висока незугарна дівчина вигукнула:

— Я вб’ю його! Вб’ю власним мечем мого пана і володаря, присягаюся! Даю обітницю, святу й непорушну!

Гал Молен та решта почту чекали з кіньми у поводі. Пан Вендел Мандерлі аж на піну сходив, так прагнув дізнатися, що сталося.

— Пані моя, табір геть оскаженів! — гукнув він, щойно їх побачив. — Князь Ренлі — він?…

Раптом пан Вендел запнувся і вирячив очі на Брієнну, мало не всю вкриту кров’ю.

— Мертвий. Та не від наших рук.

— А битва… — почав був Гал Молен.

— Битви не буде.

Кетлін сіла у сідло. Супровід почав шикуватися навколо неї. Зліва став пан Вендел, справа — пан Первин Фрей.

— Брієнно, ми привели коней вдвічі більше, ніж маємо людей. Беріть собі одного, і їдьмо з нами.

— Я маю свого коня, ласкава пані. А ще обладунок…

— Лишіть їх тут. Мусимо від’їхати якнайдалі, перш ніж їм спаде на думку нас шукати. Ми обидві були поруч з королем у мить його загибелі. Нам цього не забудуть.

Без жодного слова Брієнна обернулася і зробила, як сказали.

— Рушаймо, — наказала Кетлін супроводові, коли всі сіли у сідла. — Коли хтось спробує нас зупинити, рубайте його на місці.

Довгі пальці світанку простяглися віялом через поля. У світ поверталися кольори. Там, де на сірих конях сиділи сірі люди, озброєні сірими ратищами, тепер сяяли холодним сріблом вістря десяти тисяч списів, а на безлічі прапорів, що плескали за вітром, Кетлін бачила відблиски червоного, рожевого, жовтогарячого, темну блакить та глибокий порфір, сяйво жовтого золота. Вся сила Штормоламу і Вирію — та сила, яка годину тому належала Ренлі. «Вони всі тепер Станісові», зрозуміла вона, «хай ще самі не знають. Куди ж їм податися, як не до останнього Баратеона? Одним лихим та підлим ударом Станіс забрав їх собі.»

«Я — законний король», оголосив він, стиснувши щелепи, наче сталеві лещата, «а ваш син — такий самий зрадник, як оцей мій брат. Колись настане і його день.»

Її спиною пробіг мороз.