Розділ «Чвара королів»

— Ви ж навіть не пробували мої. Мосьпан ніколи не вибирає нікого, крім Яйї. Вона знає свою справу, та я краща за неї. Хіба ви не хочете впевнитися?

— Може, наступного разу.

Тиріон не мав сумніву, що Дануся — ласий шматочок: кирпата, жвава, з гривою рясного рудого волосся, що стікало спиною нижче від сідниць. Але ж у маєтку на нього чекала Шая.

Дівчина з хихотінням просунула руку йому між ніг і стиснула крізь штани.

— Схоже, він не хоче чекати до наступного разу, — оголосила вона. — Гадаю, він хоче з’явитися у всій красі й порахувати моє ластовиння.

— Данусю. — В дверях стояла Алаяйя, темна та холодна у тумані зеленого шовку. — Їхня ясновельможність прийшли до мене.

Тиріон м’яко виплутався з обіймів дівчини і підвівся. Дануся опиратися не стала.

— Наступного разу! — нагадала вона йому, поклала пальця до рота і почала його смоктати.

Коли чорношкіра дівчина повела його нагору сходами, то мовила:

— Бідолашна Дануся. Вона має два тижні, аби спокусити мосьпана. Інакше програє свої чорні перли Мареї.

Марея була спокійна, бліда, тендітна дівчина, яку Тиріон помічав у залі раз чи другий. Зелені очі, порцелянова шкіра, довге пряме сріблясте волосся. Надзвичайно гарна і чарівна, та як на нього, надто невесела.

— Я почуваюся зле від того, що позбавляю перлів нещасну дитину.

— То відведіть її нагору наступного разу.

— Може, й відведу.

Алаяйя всміхнулася.

— Певно ж, не відведете, мосьпане.

«Має рацію», подумав Тиріон, «не відведу. Шая, може, й хвойда, зате я їй по-своєму вірний.»

У баштовій кімнаті він прочинив двері до шафи і зиркнув цікаво на Алаяйю.

— Що ти робиш, поки мене нема?

Вона здійняла руки і потягнулася, як гнучка чорна кішка.