Розділ «Чвара королів»

Сердюк довго не забарився.

— Хто тобі у юшку насцяв? — буркнув він з порогу.

— Серсея, хто ж іще. Мав би вже звикнути до цього смаку, але де там. Моя люба сестра, схоже, плутає мене з Недом Старком.

— Я чув, він був вищий на зріст.

— Коли Джофрі стяв йому голову, ми майже зрівнялися. Ти б одягся тепліше, ніч прохолодна.

— То ми кудись їдемо?

— Невже всі сердюки такі розумні, як ти?

Вулиці міста були небезпечні, та з Броном при боці Тиріон не надто непокоївся. Варта випустила їх назовні через потерну в північній стіні, й вони рушили Присмерковим проїздом до підніжжя Аегонового пагорба, а звідти провулком Гуляйпаці повз рядки зачинених віконниць та високих будинків з колод і каменю, чиї верхні поверхи так схилялися над вулицею, що трохи не цілувалися. Місяць, здавалося, крадеться за ними, коли-не-коли грайливо виглядаючи з-за пічних димарів. Назустріч їм не трапився ніхто, крім старої баби, що тягла за хвіст здохлого кота. Вона полохливо вирячилася на Тиріона з Броном, наче злякалася, що ті вкрадуть її вечерю, а потім зникла серед тіней без жодного слова.

Тиріонові думки звернули на двох його попередників на посаді Правиці. Тих самих, які виявилися нездатні впоратися з лукавістю його сестри. «Це ж треба було примудритися. І неабиякі ж були люди… честь ставили вище за життя, а шляхетності мали стільки, що й перднути цуралися. Але Серсея таких дурнів їсть на сніданок. Єдиний спосіб взяти гору над моєю сестрою — грати в її власну гру. На що не спромігся ані князь Старк, ані князь Арин.» Не диво, що обоє вже мертві, тоді як Тиріон Ланістер ще ніколи не почувався живішим. Певна річ, на танцях до свята врожаю його короткі криві ноги викликали б глузливий сміх. Але на тих танцях, які танцювалися при дворі, він знався краще за багатьох інших.

Навіть у цей пізній час бурдей був повен люду. Чатая гречно їх привітала і супроводила до загальної зали. Брон пішов нагору з чорноокою дорнійкою, але Алаяйя саме була зайнята з відвідувачем.

— Вона так радітиме з вашої появи, — мовила Чатая. — Сама простежу, щоб вам наготували кімнату в башточці. Чи не бажають мосьпан келих вина, поки чекають?

— Бажають, — відповів він.

Порівняно з вертоградськими винами, що їх зазвичай наливали у закладі, поданий келих виявився доволі вбогим.

— Благаю пробачити нас, мосьпане, — мовила Чатая. — Останнім часом доброго вина не знайдеш ні за які гроші.

— На жаль, у цьому ви не поодинокі.

Чатая трохи поспівчувала високому гостеві, тоді вибачилася і ковзнула геть. «Вродлива жінка», подумав Тиріон, спостерігаючи за нею. Він рідко зустрічав таку вишуканість та гідність у повії. По правді кажучи, вона вважала себе радше жрицею. Може, тут і криється таємниця. «Справа не в тому, що ми робимо, а в тому, чому, як і навіщо.» Думка його трохи втішила.

Деякі відвідувачі кидали на нього косі погляди. Востаннє, коли він тут був, один на нього навіть плюнув… чи радше спробував, бо поцілив у Брона і відтоді плювався крізь дірки від вибитих зубів.

— Чи не почувається мосьпан самотнім і некоханим? — Йому на коліна ковзнула Дануся і ніжно вкусила за вухо. — Я маю ліки від вашої самотності.

Тиріон посміхнувся і хитнув головою.

— Ти така гарна, що й слів таких ще не придумали, люба моя. Та я вже звик до ліків Алаяйї.