Розділ «Чвара королів»

— Стільки, скільки ваш цех зможе віддати без шкоди потребам виробництва. Я прошу порожні горщики, майте на увазі. Надішліть їх сотникам на усіх міських брамах.

— Воля ваша, мосьпане, але навіщо?…

Тиріон посміхнувся до нього знизу вгору.

— Коли ви казали мені вдягтися тепліше, я вдягся тепліше. Коли ви казали мені бути обережним, я… — Він здвигнув плечима. — Досить вже. Може, ви будете ласкаві супроводити мене нагору до моїх ношів?

— З надзвичайним, гм, задоволенням, пане мій.

Галин підняв світильню і рушив до сходів.

— Яка ласка з вашого боку — відвідати нас. Висока, гм, честь для нас. Адже Правиця Короля вже так давно не вшановував нас власною особою. Аж від часів пана Россарта, який сам належав до нашого братства. То було ще за короля Аериса. Король Аерис надзвичайно цікавився нашою роботою.

«Король Аерис з вашою допомогою смажив своїх ворогів живцем.» Братик Хайме розповів йому кілька оповідок про Навіженого Короля та його посіпак-вогнечарників.

— Поза сумнівом, короля Джофрі ви також зацікавите.

«Ось чому я триматиму його якнайдалі звідси.»

— Ми щиро сподіваємося, що король відвідає наше цехове зібрання власною ясновельможною особою. Я вже казав про це вашій ласкавій сестрі. Якби ж влаштувати великий бенкет…

На сходах ставало дедалі тепліше.

— Його милість заборонив усякі бенкети аж до перемоги у війні. — «Бо я на цьому наполіг.» — Король вважає недоречним жирувати на солодких стравах, коли його піддані навіть хліба не можуть поїсти вдосталь.

— Як, гм, розважливо та милостиво з його боку, мосьпане. То може, натомість кількоро з нас матимуть честь відвідати короля у Червоному Дитинці? Задля невеличкого, так би мовити, показу наших сил, аби відволікти його милість від численних державних турбот хоч на один вечір. Адже шал-вогонь — лише одна з моторошних таємниць нашого стародавнього братства. На доданок ми можемо показати вашим мосцям безліч інших хитромудрих речей.

— Я перекажу ваші слова сестрі. — Тиріон не заперечував подивитися кілька цікавих та чарівних штук, але йому вже в печінках сиділа Джофова звичка напускати бійців один на одного задля смертельного двобою; бракувало тільки, щоб малий відкрив для себе принади спалення людей живцем.

Коли нарешті вони досягли вершечку сходів, Тиріон виплутався зі шкури сутінькота і повісив її через плече. Цехове зібрання алхіміків являло з себе чималу, безладно вимурувану на всі боки з чорного каменю будівлю; Галин вів його звивистими проходами й раптовими поворотами, поки не привів до Галереї Залізних Смолоскипів — довгої лункої палати, де навколо чорних металевих стовпів у три сажні заввишки танцювали вихори зеленого вогню. Примарні язики полум’я виблискували на вилощеному чорному мармурі стін та підлоги, заливали палату смарагдовим сяйвом. Тиріон, мабуть, зачудувався б трохи більше, якби не знав, що великі залізні смолоскипи запалили тільки цього ранку на честь його відвідин, а тієї миті, коли за ним зачиняться двері, їх миттю загасять. Адже шал-вогонь коштував надто дорого, щоб отак ним розкидатися.

Вони вигулькнули на поверхні широких вигнутих сходів, що починалися від Сестринської вулиці коло підніжжя пагорба Візеньї. Тиріон побажав Галинові усього найкращого і пошкандибав туди, де на нього чекав Тімет, син Тімета, з супроводом Смалених. Враховуючи мету сьогоднішніх відвідин, такий вибір супутників видався Тиріонові особливо доречним. На доданок їхні рубці наганяли жаху на міський набрід, а цими днями воно було не зайве. Якісь три ночі тому коло воріт Червоного Дитинця зібрався новий натовп і знову вимагав харчів. Джоф розпочав відчайдушну стрілянину і чотирьох таки вколошкав, а тоді заверещав донизу, що дає натовпові свій ясновельможний дозвіл з’їсти їхніх мертвих. «Король без устанку завойовує нам нових друзів.»

Тиріон здивувався, побачивши коло своїх ношів ще й Брона.

— А ти сюди яким вітром?

— Я тут за гінця, звістки тобі розношу, — відповів Брон. — Залізна Клішня припрошує тебе до Божої Брами, і нагально. А навіщо — не каже. А ще тебе викликають до Маегора.