Розділ четвертий

— Господи, як дивно, — мовив він, вертячи її в руці. — Сапсани майже ніколи не підлітають близько до людей.

Мені здалося, що я його не розчув.

— Ти сказав «сапсани»?

Батько підняв перо.

— Різновид сокола. Сапсан. Дивовижні істоти. Найшвидші птахи на землі[4]. Вони справжні повітряні перевертні, бо здатні швидко змінювати на льоту форму свого тіла, надаючи йому стрімких обрисів.

Може, то був випадковий збіг, але цей інцидент залишив лячне відчуття, яке я не зміг подолати.

За сніданком я міркував: а чи не здався я надто легко, майже без бою? Справді, серед живих не залишилося нікого, хто міг би розповісти мені про мого діда, але є будинок, велику частину якого я ще не встиг дослідити. Якщо в ньому й крилися якісь відповіді стосовно мого діда — можливо, у вигляді листів, фотоальбому або ж щоденника, — то вони, напевне, згоріли або зотліли десятки років тому. Але я знав, що, коли поїду з острова, не переконавшись в цьому остаточно, завжди про це жалкуватиму.

Отак я, людина надміру вразлива, схильна до кошмарів, нічних страхів, мурашок по тілу, нервового дрожу, схильна бачити речі, яких насправді немає, поволі переконав себе в необхідності зробити ще одну, останню подорож до покинутого будинку, де майже напевне жили примари, і де десяток, а то й більше дітлахів знайшли свою передчасну смерть.