Розділ 2

— Можна б доручити Сімпсонові, але я не певний, чи він потягне. Крім того, завершення чужої роботи не дасть йому права на докторський ступінь, а я відповідаю за його докторську дисертацію.

— Не забувай, що ти відповідальний і за себе та за свою родину.

Брейд задумливо крутив у руках келих з краплиною напою на дні. «З чого все-таки почати розмову з Доріс?»

Але чогось придумати не встиг: згори почувся тупіт босих ніг, відтак дзвінкий дитячий голос:

— Татусю! Ти вже вдома, татусю?

Доріс рішуче рушила до сходів і, ледве стримуючи гнів, почала:

— Вірджініє…

Але Брейд перебив її:

— Дай-но мені побалакати з нею.

— Кеп Ансон дав їй теку з рукописом для тебе, — правила своєї Доріс. — Більше їй нічого сказати.

— Все одно, я хочу побалакати, — наполіг Брейд і піднявся сходами. — Що сталося, Джінні?

Присів навпочіпки і міцно пригорнув до себе дівчинку. Незабаром святкуватимемо її дванадцятиріччя, — подумав.

— Мені видалося, що ти вже повернувся, але ти не піднявся до мене сказати на добраніч. А мама відпровадила мене спати зразу ж після вечері, от я й вийшла, щоб побачити тебе, — не зовсім послідовно пояснила Джінні.

— Я дуже радий, що ти так зробила, Джінні.

— А ще мені доручено щось передати тобі.

За кілька років, — думав Брейд, слухаючи доньку, — вона наздожене матір зростом і матиме такі самі м'які темні коси та широко поставлені карі очі. Проте шкіра залишиться, мабуть, світлою, як у мене.

А Джінні не вгавала:

— Кеп Ансон завітав до нас, коли я була надворі…

— І звичайно ж рівно о п'ятій. — Брейд ледь усміхнувся. Він добре знав пунктуальність старого, що межувала з манією, і знову відчув сором, що не з'явився в умовлений час, хоча про якусь його провину і мови бути не могло.

— Атож, татусю, — підтвердила Джінні, — і він дав мені течку й звелів віддати тобі, коли ти повернешся.