Розділ 11

— Що ж воно за слово? — У голосі Доріс звучала надія.

Якийсь час Брейд розмірковував, дивлячись на Доріс невидющим поглядом, а потім м'яко сказав:

— Може, нічого вартого уваги тут і немає, але я повинен ще подумати над деякими обставинами. А тепер, Доріс, ходімо лишень спати. К бісу всі ці справи. Треба трохи виспатись. — Він обняв її за плечі й ніжно пригорнув до себе.

— Добре, — погодилася Доріс, — не забудь, що завтра у тебе лекція.

— Заняття у мене щодня, але хай це тебе не турбує.

— Гаразд. Я тільки доведу до ладу посуд, і тоді — спати.

— Отже, домовились. Справи — то мій клопіт, а не твій.

Доріс усміхнулась йому.

Брейд лежав у темряві спальні з розплющеними очима і думав про усмішку Доріс. Свіжа постіль приємно холодила тіло. Поруч часом ворушилася Доріс, але рухи її були повільні й обережні, як у людини, що сама не спить, але намагається не завадити сусідові, який, можливо, вже заснув.

Її усмішка була така тепла і заспокійлива, аж він здивувався, як вона могла в неї з'явитися цієї тривожної години.

… Людина, що пишається своїм інтелектом! (Його думки якось непомітно перекинулись на недавню зустріч із детективом.) Таке визнання справді дуже підходить до Отто Ранке. Але чим пояснити його поводження? Адже він має цілком усталену репутацію. Всі визнають його блискучі здібності. Чому ж тоді він так хизується своїм розумом?

Пишається він своїм розумом чи, може, чомусь його соромиться? А може, це просто своєрідний захист, зумовлений непевністю, браком віри у свій інтелект, що й змушує Ранке постійно афішувати свою розумову потугу і демонструвати свою вищість кожному, хто може якось загрожувати його становищу.

Мабуть, усе-таки непевність!

Або ж Фостер. Наполегливий, енергійний. Швидко просувається по службі. Молода, вродлива дружина приймає його таким, як він є. Що ж змушує його знов і знов доводити кожній особі жіночої статі, з якою доводиться стикатись, що він — уособлення чоловічої снаги. Натомість кожному чоловікові — що він неперевершений дотепник, навіть коли це звичайна, як правило, майже одностороння суперечка викладача із студентом.

Навіть бідний Кеп не уник цього! Маючи за плечима такий блискучий та плідний шлях у науці, він усе ще сумнівається, чи його ім'я посяде належне місце у пам'яті нащадків. Саме тому він прагне видати книжку, що увічнила б його ім'я. А з якою жагою бідолашний Кеп завжди говорить про титул баронета, наданий колись Берцеліусові…

Брейд закусив губу. Усі вони вражені бацилою однієї хвороби. Непевності!

— Доріс! — раптом звернувся він до дружини майже пошепки, боячись, що вона вже заснула, і не бажаючи будити її.

Але Доріс озвалася відразу:

— Що, Луїсе?