Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Мене Бридка теж інколи забирає! — В Єгановому голосі вчувалася гордість. — Щоб я бавився з її сином. Він заважає їй і Бріані, коли та читає, з ним ніхто більше не хоче бавитися, бо він одразу кричить, якщо його зачепити. А якщо його переможеш, то кричить, що відрубає голову.

— Ти дозволяєш йому бавитися з князівським дітваком? — Вогнерукий кинув на Роксану схвильований погляд. — Князі ніколи не стануть тобі друзями, байдуже, скільки їм років. Хіба ти забула? Те саме стосується і їхніх дочок, а вже точно, коли Змієголов їхній тато.

Роксана мовчки пройшла біля Вогнерукого.

— Не треба мені нагадувати, які князі, — сказала вона. — Твоїй доньці п'ятнадцять років, вона давно не слухає моїх порад; можливо, вона послухається свого батька, хоча не бачила його десять років. Наступної неділі Тлустий князь святкує день народження внука. Піди туди, якщо хочеш. Після Воронових виступів вони дуже зрадіють доброму вогнедуву.

Роксана зупинилась на порозі.

— Ходи, Єгане! — сказала вона. — Ти не так вже й попік пальці. Ходи, в нас багато роботи.

Хлопець послухався і навіть не думав скаржитися. З порога він ще раз зацікавлено подивився на Вогнерукого і пострибав за мамою. Вогнерукий залишився сам. Він подивився на горщики біля вогню, на дерев'яні мисочки, веретено в кутку і скриню, яка розповідала про Роксанине минуле. Проста хатинка, не більша за вуглярню, але хатинка: те, що Роксана завжди хотіла. Їй ніколи не подобалося, що по ночах над нею лише небо. Навіть коли вогонь розпускав рясні квіти, щоб ті охороняли її сон.

Меґі читає

Кожна-кожнісінька книжка має душу.

Душу того, хто її написав, і душу тих, хто її прочитав, відчув і бачив уві снах.

Карлос Руїз Зафон. Тінь вітру

Коли в будинку Елінор стало тихо, а сад потонув у місячному сяйві, Меґі надягла сукню, яку пошила для неї Реза. Кілька місяців тому вона розпитувала маму про жіночі сукні в Чорнильному світі.

— Для якої жінки? — запитала Реза. — Для Селянки? Для Шпільманки? Для князівської дочки? Для служниці?

— А що носила ти? — запитала Меґі. Реза поїхала з Даріусом у сусіднє містечко і купила там просту, досить грубу темно-червону матерію. Мама попросила в Елінор дозволу витягти з підвалу стару швейну машинку.

— Ось таку сукню я носила, коли прислуговувала у Каприкорновій фортеці, — пояснила вона і вдягла на Меґі готову сукню. — Для селянки вона занадто вишукана, але для служниці багатого пана — те, що треба. Для Мортоли дуже важливо, щоб наш одяг був ненабагато гірший, ніж одяг князівських служниць, байдуже, що ми прислуговували лише банді паліїв.

На дверях шафи висіло дзеркало, вона стала перед ним, оглянула себе. Перед нею стояла інша людина. В Чорнильному світі вона буде чужинкою: сама сукня нічого не змінить.

«Чужа, як і Вогнерукий у нашому світі», — подумала Меґі і згадала страждання в його очах.

— Нісенітниці! — сказала вона сердито й відкинула волосся назад. — Я ж не залишуся там на десять років.

Рукави сукні вже трохи закороткі, та й на грудях сукня напнулась.

— Ото маєш, Меґі! — сказала Елінор, коли помітила, що груди Меґі вже не пласкі, як палітурка. — Ну, то як, з Пепі Довгапанчоха покінчено назавжди?