Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— За хатою. Там, де вона завжди бавилася.

Вогнерукий повернувся до відчинених дверей, хотів принаймні подивитися на землю, під якою вона лежала, та Роксана стримала його.

— Де ти був? — прошепотіла вона і схилила чоло йому на груди.

Він провів рукою по її волоссю, пронизаному, мов павутинням, маленькими сивими пасмами, і сховав у ньому обличчя. Роксана домішувала померанцю до води, коли мила волосся. Запах повернув стільки спогадів, аж у голові запаморочилось.

— Дуже далеко, — сказав він. — Я був неймовірно далеко.

Він стояв і міцно тримав її, не міг повірити, що вона знову тут, не лише спогад, розмитий і нечіткий, а з плоті і крові… І не проганяла його.

Як довго вони так простояли, він не знав.

— А що зі старшою? Як справи в Бріани? — запитав він.

— Вона давно живе в замку, прислужує Віоланті, князівській невістці. Її всі називають Бридкою. — Роксана відійшла від Вогнерукого, провела по туго зібраному волоссю. — Бріана співає для Бридкої, доглядає її розпещеного сина і читає вголос. Віоланта до безтями закохана в книжки, але в неї поганий зір, тому сама вона читати не може. Читати треба потайки, князь невисокої думки про жінок, які читають.

— Бріана вміє читати?

— Так, сина я також навчила.

— Як його звати?

— Єган, як його тата. — Роксана підійшла до столу і провела рукою по квітах на столі.

— Я його знав?

— Ні. Він залишив мені цей хутір — і сина. Наш сарай підпалили, чоловік забіг досередини, щоб урятувати худобу, і вогонь з'їв його. Хіба не дивно: кохаєш двох чоловіків, одного вогонь оберігає, а другого він убив? — Роксана на мить замовкла. — Рудий Лис керував вогнепалими. За нього вони бушували ще гірше, ніж за Каприкорна. Баста і Каприкорн зникли тоді ж, коли і ти, ти знав це?

— Так, я чув, — пробурмотів він і не зміг відвести від неї очей. Яка вона неймовірно гарна, було боляче дивитися на її красу. Роксана підійшла до Вогнерукого, кожен її порух нагадував день, коли він уперше побачив її танець.

— Феї добре зробили свою справу, — сказала вона тихо і торкнулася його обличчя. — Якби я не знала, що сталося насправді, то подумала б, ніби хто намалював тобі рубці срібним олівцем.

— Дуже приємна неправда, — прошепотів Вогнерукий. Ніхто краще за Роксану не знав, звідки ті рубці. Вони не забудуть той день, коли Змієголов наказав їй танцювати і співати для нього. Каприкорн теж там був, з Бастою і рештою вогнепалих. Баста витріщався на Роксану, як кіт на масло. Він її постійно підстерігав, обіцяв золото і прикраси, погрожував і підлещувався. Та Роксана відмовляла, віч-на-віч і при свідках. Тоді Баста довідався, хто їй подобається. По дорозі до Роксани він підстеріг Вогнерукого. Два розбійники тримали Вогнерукого, а Баста різав йому обличчя.

— Після того як твій чоловік помер, ти не одружилася знову?

«Ну й дурень, — подумав він собі, — ревнуєш до мертвого».