Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Про що?

— Про час, коли тебе не було.

— Нічого.

— Мо я розповіла все.

— Чарівновустий може зрозуміти, що ти йому розповіла, але Роксана мені навряд чи повірить, хіба ні?

— Певне, що не повірить.

На мить вона опустила голову, наче згадала час, про який він не міг розповісти.

— Принц казав, що в тебе є донька, — прошепотіла вона. — Чому ти про неї ніколи не розповідав?

— У мене було дві доньки. — Вогнерукий здригнувся, коли в одній з камер хтось скрикнув. — Старша такого ж віку, що й Меґі, але вона про мене не дуже доброї думки. Вона хоче, щоб я їй пояснив, де був усі ці десять років. Можливо, ти знаєш гарну історію, яку я можу їй розповісти?

— А що з другою?

— Вона померла.

Реза замовкла і стиснула його руку.

— Мені шкода.

— Мені теж.

— Три, можливо, чотири тижні! — прошепотіла Реза. — Залежить, наскільки товста книжка.

— Добре, це не так страшно. — Вогнерукий просунув руку крізь ґрати і провів по Резиному волоссю. — Кілька тижнів — нічого проти років у Каприкорновому будинку, Резо! Думай про це щоразу, коли здаватиметься, що краще розбити голову об ґрати, ніж сидіти тут. Обіцяй мені.

Вона кивнула.

— Скажи Меґі, що в мене все гаразд! — прошепотіла вона. — І скажи також Мо, добре? Ти ж з ним розмовлятимеш, правда?

— Звичайно! — збрехав Вогнерукий. Яка шкода від того, що він їй це пообіцяє? Що ще він може зробити, щоб їй допомогти?

Жінка знову почала плакати. Її плач відбивався від укритих грибком стін, голоснішав.