Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Мусиш добре її стерегти, — сказала Меґі. Їй здавалося, ніби вона чує власний голос, який знову читає текст Феноліо: «Та одного дівчина не розповіла Змієголову: як книжка зробить його безсмертним, так само легко і вб'є його. На її білих аркушах варто лише написати три слова: серце, кров, смерть».

— Що вона там бурмоче? — Мортола обперлася об стіл кістлявими руками. — Не слухайте її! Вона відьма і брехуха! Вбийте її та її батька, бо вона вб'є вас! Може, той старий, про якого я вам розповідала, написав їй ці слова!

Змієголов повернувся до Мортоли, і на мить Меґі злякалася.

— Замовкни! — крикнув він на Сороку. — Можливо, Каприкорн до тебе й дослухався, але його нема, так само, як і живодайної Тіні. Тебе я терплю лише тому, що ти зробила мені послугу! Більше жодного слова про Чарівновустого і стариганів, які оживлюють літери. Інакше відправлю туди, звідки прийшла: на кухню до прислуги.

Мортола зблідла.

— Я вас попередила! — сказала вона хрипким голосом. — Не забувайте!

І сіла з кам'яним виразом обличчя на стілець. Баста кинув на неї стривожений погляд, та Мортола не звернула на нього уваги: вона вдивлялася в Меґі, переповнена ненавистю.

Змієголов наколов ножем засмажену пташку — ціла гора таких пташок лежали перед ним на срібній таці — і з задоволенням запхав її до рота. Схоже, сварка з Мортолою додала апетиту.

— Ти допомагатимеш батькові працювати? — спитав він і виплюнув кістки в руку слуги, який швидко до нього підійшов. — Отже, він навчив доньку свого. А чи відомо тобі, що в моїх володіннях це заборонено?

Меґі подивилась на нього, не відчуваючи страху. Навіть ці слова вийшли з-під пера Феноліо, кожнісіньке слово, вона знала, що Змієголов скаже далі, бо вона їх теж прочитала…

— Ремісникам, які порушують цей закон, моя мила дитинко, я звелю відрубати праву руку. Та в цьому випадку я зроблю виняток.

— Моя мати, — сказала Меґі, осмілівши, хоча Феноліо про це нічого не писав, — може допомогти. Тоді ми завершимо куди швидше.

— Е, ні! — Змієголов засміявся з такою насолодою, наче розчарування в очах Меґі було смачніше, ніж усі наїдки на срібних тацях. — Твоя мама залишиться у в'язниці. Так ви працюватимете швидше. — Він подав Рудому Лису знак. — Чого ти чекаєш? Відведи її до батька! І скажи бібліотекареві, щоб ще сьогодні вночі дістав усе, що потрібно палітурнику для роботи.

— До батька? — Рудий Лис схопив Меґі за руку, та не ступив жодного кроку. — Ви ж не вірите в цю відьмацьку нісенітницю!

Меґі перехопило подих. Що зараз станеться? Вона такого не читала.

— Книжка, в якій можна зачинити смерть! Лиш дитина повірить у такі вигадки. Повісьте його нарешті, перш ніж ми станемо посміховиськом для селюків! Каприкорн давно б повісив.

— Каприкорн? — Змієголов виплюнув це ім'я, наче маленьку пташину кістку. Він не дивився на Рудого Лиса, та його грубі пальці стислися в кулак. — Відколи Мортола повернулась, я занадто часто чую це ім'я. Каприкорн мертвий. Навіть вірна йому душею й тілом відьма не відвернула цього. А ти, Рудий Лисе, очевидно забув, хто твій новий господар. Я Змієголов! Моя родина панує над цими землями понад сім поколінь, а твій попередній господар — всього-на-всього позашлюбний син коваля, замурзаного попелом! Ти був палієм і вбивцею, я зробив з тебе герольда. Здається, варто виявляти більшу вдячність, чи, може, ти захотів нового господаря?

— Ні, ваша величносте… — сказав Рудий Лис ледь чутно. Його обличчя зробилося кольору його волосся.

— Отож-бо! — Змієголов наколов ще одну пташку. — Тоді негайно виконуй, що я звелів. Відведи дівчину до батька і подбай, щоб він одразу взявся до роботи. Ви привели цього цирульника, Болотяника?

Рудий Лис, не дивлячись на свого пана, кивнув.