Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

«Навряд чи мене», — подумав Фарид і озирнувся. Щось було не так, він відчував. Він завжди відчував, ще колись, в іншому житті, в якому він мусив стояти на варті, вистежувати, прокрадатися за кимось, розвідувати. О, так, він знав, як пахне небезпека. Він запхав пляшки з водою до Пронози в наплічник і полоскотав сонну куницю за вухом.

Фарид помітив мерця, коли зібрався вертати вбрід до берега. Йому здалося, що колись він уже бачив це обличчя. Чи не цей молодик кинув йому мідяка в миску на святі в Омбрійському замку? Тіло заплуталося в галуззі, утім рану на грудях видно чітко. Ніж. Серце Фаридові раптом защеміло, аж подих перехопило. Він поглянув до млина. Хлопець сидів перед млином, напружено вчепившись у плечі, неначе боявся розсипатись від страху. А мельник зник.

З млина не долинав жодний шум, утім це нічого не означало. Дзюрчання води все заглушувало — крики, брязкіт мечів…

«Ну ж бо, Фариде! — гаркнув він на себе. — Підкрадись, розвідай, що там відбувається».

Зігнувшись, він перейшов річку вбрід і поповз за колесом млина до берега. Серце шалено калатало, коли він притулився до стіни млина.

Ґвін. Ґвін забіг усередину. І Вогнерукий пішов за ним. Недобре. Зовсім недобре. Ще й Меґі з ним. Фарид поглянув догори млина. Найближче вікно на добрий шмат вище його голови, та стіна, на щастя, грубо фугована.

— Нечутно, як змія, — прошепотів він собі, підтягуючись угору.

Віконна пройма була біла від борошняного пороху. Затамувавши подих, Фарид зазирнув усередину. Незграбний парубок з придуркуватим обличчям, певно, мельників робітник. Чоловіка поряд із ним Фарид ніколи не бачив, от про іншого, на жаль, не скажеш такого.

Баста. Те саме вузьке обличчя, та сама лиха посмішка. Лиш одяг змінився. Баста вже не вдягав білу сорочку та чорний костюм із квіткою в петлиці. Ні, Баста був убраний у срібно-сірі кольори Змієголова. За паском стирчав ніж, збоку висів меч, а в лівій руці він тримав мертву курку.

Від Вогнерукого його відділяло лише млинове жорно та Ґвін, що сидів на круглому камені й жадібно дивився на курку, а кінчик його хвоста тіпався туди-сюди. Меґі стояла впритул до Вогнерукого. Чи думала вона про те саме, що й Фарид? Про смертоносні слова Феноліо? Можливо, бо намагалась привабити до себе Ґвіна, але куниця нехтувала нею.

«Що робити? — думав Фарид. — Що ж мені робити? Залізти туди? Даремно! Мій недоладний маленький ніж не заподіє нічого двом мечам, а там же ще й робітник і мельник».

— Ну? Це ті, на кого ви чекали? — запитав мельник Басту.

— Так, це вони! — промуркотів Баста. — Маленька відьма й Вогнежер на додачу. Тут очікування воістину мало сенс. Навіть якщо я напевно вже більше ніколи не виб'ю кляте борошно з легень.

Зметикуй щось, Фариде. Ну ж бо. Він розгледівся. Вікно, біля якого стоїть робітник, дерев'яні сходи, що ведуть на горище, певно, там зберігається зерно. Крізь дерев'яний розтруб, який здіймався над даховою покрівлею, засипалося зерно на млинове жорно. Розтруб! Так! А що, як…

Фарид поглянув на млин угору. Чи є там угорі ще одне вікно? Ледь більше за дірку в стіні, та він пролазив і у вужчі шпарини.

Серце йому нестямно билося, коли він дерся стіною вгору. Ліворуч вирувала річка, а з верби так підозріливо витріщилася ворона, неначе ось-ось збиралася видати його мельникові. Фарид задихався, проштовхуючи плечі крізь вузьку шпарину в стіні. Коли він ступив ногами на білі від борошна дерев'яні балки, вони підступно зарипіли, та дзюрчання води заглушило цей шум. Фарид заповз на животі на розтруб і зазирнув усередину. Ось він, біля жорна, під ним Баста, а навпроти, по другий бік жорна, мусив бути Вогнерукий з Меґі. Фарид не бачив його, та здогадувався, про що думав Вогнерукий: про слова Феноліо, які розповідали про його смерть.

— Злови куницю, Зарізяко! — сказав Баста чоловікові поруч із ним. — Ну, хутчіш!

— Сам лови. Думаєш, я хочу підчепити сказ?

— Ґвіне, ходи сюди! — Це був голос Вогнерукого.

Що він робить? Невже хоче посміятися над своїм страхом, так, як коли вогонь обсмалював його шкіру? Ґвін зіскочив із жорна. Напевно, всівся на плечі у Вогнерукого і спостерігає за Бастою. Дурний Ґвін. Нічого не знає про ті слова…