Розділ «Портрет Доріана Ґрея»

– Мій служник тут ні до чого, Безіле. Що, ви гадаєте, я дозволяю йому опоряджати мою кімнату на свій смак? Він часом добере для мене квіти, оце й тільки. А портрет я сам заслонив – у цьому місці занадто різке світло.

– Занадто різке! Та що ви, любий! Це ж саме місце для портрета. Дайте-но я подивлюсь.

І Голворд рушив у той бік кімнати, де висів портрет. Моторошний зойк вирвався Доріанові з уст. Він одним духом шарпнувся до портрета, заступивши художникові дорогу.

– Безіле, – сказав він, увесь пополотнівши, – не руште ширми. Я не хочу, щоб ви дивились на портрет.

– Ви не дозволяєте мені подивитись на мій власний твір? Що за жарти! А це ж бо чому?

– Безіле, якщо тільки ви спробуєте подивитись, – слово честі, я ніколи до вас і не обізвуся, поки мого життя! Я цілком серйозно. Я не збираюсь нічого пояснювати, і вам нічого розпитувати. Але пам’ятайте – тільки ви торкнетеся ширми, між нами все скінчене!

Голворд стояв, наче громом уражений, в безмірному подиві втупившись у Доріана Ґрея. Ніколи раніше не бачив він юнака в такому стані: обличчя Доріанове було мертвотно-бліде з люті, руки стиснуті, очі горіли блакитним вогнем. Він увесь трусився.

– Доріане!

– Цитьте, Безіле!

– Та що з вами? Ну, певна річ, коли ви не хочете, я не дивитимусь на портрет, – промовив художник трохи ображеним тоном і, обернувшись, відійшов до вікна. – Але ж, справді, це досить безглуздо – не дозволяти мені дивитись на мій власний твір, тим паче, що я гадаю восени послати його на виставку в Париж. А перед цим мені, очевидно, треба буде ще раз покрити картину лаком, отож усе одно доведеться оглядати її. То чом би це не зробити сьогодні?

– На виставку? Ви хочете виставити портрет? – перепитав Доріан Ґрей, відчуваючи, як тваринний жах облягає йому душу. То світ мав би побачити його секрет? І люди лупитимуть очі на найглибшу таємницю його життя? Ні, цього не можна допустити! Чимось – йому ще було неясно, чим саме, – але чимось конче треба протидіяти, і то як стій, негайно!

– Авжеж – я ж не думаю, що ви будете заперечувати. Жорж Пті планує зібрати мої найкращі картини на спеціальну виставку. Вона має відкритись на початку жовтня на вулиці Сез. Портрет буде потрібен лише на місяць. Гадаю, такий короткий час ви легко зможете обійтися без нього. Тим паче, що вас, певно, й не буде тоді в Лондоні. Та й коли ви тримаєте його за ширмою, він, видно, не дуже цінний для вас.

Доріан Ґрей провів рукою по чолу, зрошеному краплинами поту. Він почував себе на краю прірви.

– Ви ж ось лише місяць тому казали мені, що ніколи не виставите мого портрета! – скрикнув він. – Чому ви змінили свою думку? Ви, люди, що претендуєте на постійність, маєте такі ж самі мінливі настрої, як і всі інші. Різниця тільки в тому, що ваші настрої ще більш довільні. Ви ж пам’ятаєте, як урочисто запевняли мене, що нізащо у світі не пошлете цього портрета на виставку? І Гаррі ви казали те саме.

Він раптом зупинився, і в очах його блиснула іскрина. Йому пригадалось, як лорд Генрі зауважив був раз напівсерйозно: «Якщо вам закортить цікавих вражень на чверть години, примусьте Безіла пояснити, чому він не хоче виставляти вашого портрета. Мені він розповів, і це було для мене суте одкровення». Отже, Безіл, певно, і собі має таємницю. Треба б її випитати в нього!

– Безіле, – почав Доріан, підходячи мало не впритул до художника і дивлячись йому просто в обличчя, – кожен з нас має свою таємницю. Розкрийте вашу, а я розповім свою. Через що ви не хотіли виставляти мого портрета?

Художник мимоволі здригнувся.

– Доріане, якби я вам це сказав, ви б не відчували вже такої приязні до мене, як раніше, а що сміялися б з мене – то вже запевне. А мені це було б боляче. Коли ви волієте, щоб я більше ніколи не бачив вашого портрета, – я згоден. Адже я завжди матиму Доріана живого перед очима! Коли ви волієте, щоб мій найкращий твір був схований від світу, я погоджуюсь і на це. Ваша дружба для мене дорожча за популярність і славу.

– Ні, Безіле, ви повинні розповісти мені, – наполягав Доріан Ґрей. – Я здається, маю право знати.

Його жах уже спав, а натомість з’явилася цікавість. Він поклав собі таки викрити Голвордову таємницю.