Розділ «Портрет Доріана Ґрея»

Постукавши у двері, увійшов служник і поставив на японський столик тацю з чаєм. Задзеленькотіли чашки й блюдечка, зашипів великий жолобкуватий чайник. Потому підліток-служка вніс два кулястих порцелянових полумиски з накривками. Доріан Ґрей взявся наливати чай. Двоє інших неквапливо підійшли до столика і подивились, що було на полумисках.

– Ходім сьогодні ввечері до театру, – запропонував лорд Генрі. – Десь щось певно має йти путнє. Щоправда, я обіцяв одному чоловікові повечеряти з ним у клубі Вайта,[18] але оскільки він мій давній приятель, я можу сповістити його телеграмою, що заслаб або що мені стала на заваді пізніша домовленість. Я думаю, це було б навіть дотепне вибачення: воно вразило б щирістю.

– Ой, як я не люблю переодягатись у вихідне вбрання, – буркнув Голворд. – І так неприємно почуваєшся в ньому!

– Маєш рацію, Безіле, – мляво погодився лорд Генрі. – Сучасні костюми відразливі – вони такі похмурі, такі гнітючі. Гріх – це єдина барвиста річ, що залишилась нам нині.

– Гаррі, тобі направду-бо не слід так говорити перед Доріаном.

– Перед котрим Доріаном? Перед тим, що наливає чай, чи тим, що на портреті?

– Перед обома.

– Я радо пішов би з вами до театру, лорде Генрі, – обізвався нараз Доріан Ґрей.

– То й підете. І ти також, Безіле?

– Їй-бо, я не можу. У мене сила роботи. Та й щось не хочеться.

– Гаразд, тоді ми вдвох виберемося, містере Ґрей.

– Я буду страшенно радий!

Художник прикусив губу і з чашкою в руці ступив до портрета.

– Я лишуся із справжнім Доріаном, – сумно мовив він.

– То це він – справжній Доріан? – скрикнув прообраз портрета, підходячи до художника. – Невже я й справді такий, як він?

– Авжеж, ви точнісінько такий самий.

– Це ж чудово, Безіле!

– Принаймні ви такий самий на вигляд. Але він ніколи не зміниться, – зітхнув Голворд, – а це вже не абищо.

– І як тільки людям кортить отієї постійності! – вигукнув лорд Генрі. – Таж навіть у коханні це справа чисто фізіологічна. Наша воля тут безсила. Молоді хочуть бути вірні, та не бувають; старі хочуть бути невірні, та вже не можуть. Ото й тільки.

– Не ходіть сьогодні до театру, Доріане, – мовив Голворд. – Залишіться у мене, пообідаємо разом.