Розділ «Частина друга»

– Стривайте! – скрикнула Таніт. – Відпустіть її.

– Відпустіть, – наказав Ланнон.

Таніт підійшла до старої жриці й ніжно поцілувала її в щоку й лоб. Айна схлипувала.

– Прости мені, моя дитино. Пробач. Я їм усе розповіла б. Пробач мені.

– Не хвилюйся, стара матусю. Не хвилюйся тепер.

Таніт підвела її до дверей і лагідно виштовхала з кімнати. Вона повернулася назад і сказала царю:

– Я назву тобі його ім’я. Але одному тобі.

– Залиште нас, – наказав Ланнон, і Божественна Рада підвелася й вийшла з кімнати.

Коли вони залишилися самі, Таніт назвала ім’я, гордо й з викликом, і вона побачила, як Ланнон похитнувся, наче дістав фізичний удар.

– Як довго він був твоїм коханцем? – нарешті запитав він.

– П’ять років, – відповіла вона.

– Отже, – сказав він, побачивши відповідь на чимало своїх запитань, – схоже, ми ділили його любов.

– Ні, величносте. – Таніт похитала головою. – Усю свою любов він віддавав мені.

– Ти робиш розумно, що говориш про це в минулому часі, – сказав їй Ланнон.

Він знову підійшов до вікна й подивився на озеро.

«Ніщо не має стояти між нами, – подумав він, – я його потребую. Я його потребую».

– То що ви вирішили застосувати, величносте? Отруту чи таємний удар кинджалом? Як ви вб’єте жрицю Астарти? Ви хіба забули, що я належу богині?

– Ні, – сказав Ланнон. – Я про це не забув, і я пошлю тебе їй на десятий день свята Родючості Землі. Ти підеш як посланець Опета до богів.

– Гай цього не дозволить, – прошепотіла Таніт, опанована жахом.

– Гай на півночі – надто далеко від басейну Астарти.