Розділ «Частина перша»

– Тс-с! – закликала Леслі до тиші, але марно.

– П’ять тижнів. Я думав, він ніколи не з’явиться. Я мало не збожеволів.

– О, мій любий, – прошепотіла Леслі з пристрастю в голосі.

– До побачення, моя маленька, до побачення, – відповів Рал, і я почервонів за них.

Я мовчки поставив пляшку до холодильника й крадькома вийшов із кімнати. Я був дещо спантеличений, чому прибуття Лорена, адже було очевидно, що саме про нього говорив Рал, могло так драматично поліпшити їхні фізичні стосунки, і я позаздрив їм, бо для себе я нічого подібного не сподівався.

Нам усім неймовірно обридла дієта з консервованої їжі. Лорен привіз із собою чималий вантаж свіжих фруктів, городини та м’яса. Того вечора нам подали на обід молочне порося, золотаво-брунатне у своїй хрусткій прожареній скоринці, зі смаженою картоплею, зеленим горошком і величезною мискою свіжого салату. За обіднім столом було дуже мало розмов.

Коли страви було доїдено, Лорен запалив сигару. Я знову наповнив келихи, й усі ми розташувалися колом навколо Лорена. Спочатку я доповів йому про відкриття каменоломні й ті висновки, які ми зробили з нього. Це спонукало Саллі показати свою реконструкцію міста.

Я не сподівався, що Лорен відреагує так, як він відреагував. Я думав, ці фантазії трохи його розважать, як вони розважили нас, але він прийняв їх як доведений факт. У стані гарячкового збудження він підхоплювався зі стільця, щоб роздивитися кожну ілюстрацію, бомбардував нас своїми короткими запитаннями або просто сидів, нахилившись і зосереджено дивлячись на малюнок блискучими очима. Його обличчя досі було бліде й змучене, що надавало йому виразу майже безумної напруги.

Саллі з її проникливим умінням вигідно подати своє мистецтво відклала малюнок білого царя на кінець показу. Коли вона підняла його й почепила на дошку, Лорен застиг на стільці. Вона намалювала білого царя в повному бойовому обладунку, в шоломі й нагруднику з блискучої бронзи, з підвішеним щитом і коротким мечем на поясі. Його червоно-золотава кучерява борода акуратно причесана й розширена на кінці, а постава дихає царською величчю. Воїни з його почту виходять за ним крізь браму зовнішнього муру, один тримає в руках його бойову сокиру, другий – лук і сагайдак зі стрілами, третій – золоту чашу вічного життя.

Саллі уклала все своє вміння в цю ілюстрацію, й вона справляла найбільше враження в серії її малюнків. Ми всі мовчки споглядали її, аж поки несподівано я поставив на підлогу свої доти схрещені ноги й швидко нахилився вперед, з подиву розливши трохи віскі з келиха. Раніше я цього не помічав, золота борода його маскувала, але тепер я раптом зрозумів, кого Саллі використала як модель для білого царя. Я звернув свій погляд на Лорена й побачив те саме високе чоло, ті самі шляхетні брови над широко розкинутими голубими очима, той самий прямий ніс із делікатно виточеними ніздрями і гордий вигин рота над злегка чуттєвою нижньою губою.

– Бене! – Його голос пролунав хрипко, він не відривав погляду від портрета. – Диво дивне, але до сьогоднішнього вечора я не розумів, про що йдеться. Досі ми відкрили тільки загадкові кам’яні блоки, кілька намистин та шматків золота. Я ніколи реально не думав про людей. А це дуже важливо, Бене! Ті люди, які помандрували до кінця світу і збудували щось чудове та величне в дикому й безлюдному краї…

Він урвав свою мову й повільно похитав головою, думаючи про масштаби, про велич того, про що говорив. Потім обернувся до мене.

– Бене, ми повинні з’ясувати, що саме сталося з ними та з їхнім містом. Мені байдуже, скільки буде потрібно часу й скільки коштів це забере. Я повинен знати.

Він вихопив із рота сигару, підхопився зі стільця й заходив по кімнаті, ледь стримуючи гарячкове збудження.

– Настав час повідомити про наше відкриття всім, Бене. Я скличу прес-конференцію. Я хочу, щоб усі ви виступили на ній і про все розказали. Світ повинен знати про тих людей.

Мій шлунок провалився вниз від тривоги, і я промурмотів слова протесту.

– Але нам не слід робити цього, Ло. Поки що не треба – благаю тебе.

– Чому ні? – запитав він, обернувшись до мене й змірявши мене войовничим поглядом.

– Ми ще не маємо досить доказів. – Я похолов від жаху, уявивши собі, як критики знущатимуться з мене, як вони розтопчуть мене й четвертують, коли я вийду на трибуну з такою недосконалою доповіддю. – Вони знімуть із мене скальп, Ло. Вони роздеруть мене на шматки.

– Ми покажемо їм оці малюнки.