Розділ «Частина перша»

– Так, – сказав він, цілком щиро погоджуючись зі мною. Так ніби в нього був вибір. – Нам слід би, але часу в нас так мало. Він збігає так швидко – наступного року мені стукне сорок. – Нотки глибокого смутку пролунали в його голосі. – Боже. Якби тільки можна було купити час за гроші!

– Ми маємо п’ять днів, – сказав я, відвертаючи тему розмови від сипучих пісків, і він охоче підтримав мене.

Минуло ще з півгодини, перш ніж він згадав про Саллі.

– А що ти скажеш про свою асистентку? Оту забіякувату особу? Як її звуть?

Я йому сказав.

– Ти з нею трахаєшся? – запитав він.

Це було сказано так природно, так недбало, що протягом якоїсь миті я не збагнув, що саме він сказав. Потім відчув, як мій погляд застилає червоний гнів, відчув, як кров шугнула у скроні й нагріла горло та обличчя. Думаю, я міг би тоді його вбити, але натомість я збрехав хрипким, тремтячим голосом:

– Ні.

– То й гаразд, – схвалив мене він. – Вона надто дика. Сподіваюся, вона не зіпсує нашу експедицію.

Даремно я не сказав йому тоді правду, але вона надто дорогоцінна й ламка, щоб зіпсувати її словами, а надто тими словами, які він обрав. Потім момент минув, і я сидів тремтячи, а він весело говорив про ті п’ять днів, які чекають нас попереду.

Поки ми летіли, хмари згущувалися під нами, перетворюючись на брудну сіру ковдру, що розстелилася в усіх напрямках аж до обрію. Ми перетнули кордон між Південно-Африканською Республікою та незалежною африканською державою Ботсвана. Коли ми зробили посадку в Ґабороне, стеля хмар опустилася до тисячі футів. Попри запевняння Лорена в тому, що ми швидко знову підіймемося в повітря, нас зустріла депутація вищих чиновників уряду, які запросили нас поїсти та випити в приватній їдальні аеропорту. Гаряча липка погода, напружені білі обличчя людей, що з жадібною нетерплячістю промовляють до людей із лискучими й напруженими чорними обличчями – й усі спливають потом у гарячих, просякнутих потом випарах і в густих спіралях сигарного та сигаретного диму.

Минуло ще три години, поки реактивний «лір» лише з чотирма пасажирами пробився крізь пелену хмар і вирвався під високе й яскраве сонячне світло.

– Лихо та й годі, – сказав Лорен. – Дорого обійшовся нам цей урочистий прийом. Той чорний виродок Нґелане за виявлену нам честь підняв ціну на ще двадцять тисяч. Мені, звісно, довелося погодитися. Він міг зірвати всю справу, а вона має пройти через міністерство.

Лорен полетів на північ, тримаючи на колінах мапу, а хронометр у руці. Його очі ковзали від компаса до вказівника швидкості, а звідти до годинника.

– Окей, Бене. Ти краще дозволь Роджеру сісти за управління літаком. Ми опустимося в цю кашу й спробуємо коротко оглянути місцевість.

Лорен і пілот Роджер ван Девентер сиділи за панелями управління, Сал і я стояли за ними в дверях кабіни, коли наш літак ковзав униз до землі, пробиваючись крізь брудну хмару. Клапті хмар пролетіли повз наші вікна, а потім несподівано сонце зникло, й ми поринули в густий сірий туман.

Роджер управляв літаком, уся його увага була цілком прикута до панелі інструментів, і, поки стрілка альтиметра повільно наближалася до нуля, я бачив напруження, з яким руки пілота прикипіли до керма. Ми опускалися дедалі нижче й нижче крізь сірий бруд. Роджер підняв закрилки, увімкнув пневматичні гальма і зменшив газ до мінімуму. Ми всі троє, нахилившись уперед і вниз, чекали першої появи землі. Ми опускалися нижче й нижче. Напруга пілота досягла крайньої межі й поступово перетворювалася на страх. Я міг нюхати його згірклий масляний запах і відчувати гострий присмак. Він був заразний. Якщо наш пілот, загартований повітряний птах, боявся, я теж був готовий відчути жах. Несподівано до мене дійшло, що гнів Лорена не дозволить йому зупинитися перед жодним ризиком, і він зрештою дозволить літакові врізатися в землю. Я вирішив утрутитися й розтулив рота. У цьому не було необхідності.

– Перелетіли, – пробурчав Лорен, поглянувши на хронометр. – Підіймайся, Роджере.

– Пробачте мені, містере Стервесант, але дна ця каша не має, – сказав Роджер і спрямував угору ніс «ліра».

Його слова прозвучали, наче зітхання. Він закрив дросель й опустив закрилки.