Розділ «Частина перша»

Поки команда найвисокооплачуваніших вантажників в Африці носила багаж Саллі, вона втішалася безсоромним тріумфом. Мені вдалося прошепотіти їй суворе застереження:

– Прилаштуйся на задньому сидінні, – звелів я. – І спробуй зробитися невидимою. Ти собі не уявляєш, у якому становищі ти була. Ти не тільки мало не втратила можливість вирушити в експедицію, а й добалакалася б до того, що могла втратити роботу.

Ми були в повітрі близько десятьох хвилин, коли пілот підійшов до нас. Він зупинився й подивився на Сал зі справжнім захватом.

– Господи, леді, – сказав він, хитаючи головою. – Я віддав би свою зарплатню за місяць, щоб не пропустити такої сцени. Ото утнули, так утнули!

Саллі, яка дещо занепала духом після мого застереження, негайно підбадьорилася.

– Такі хлопці для мене не перешкода, – заявила вона, й кілька розумників, які це почули, зіщулилися на сидіннях із розгубленими фізіономіями.

Пілот весело засміявся й обернувся до мене.

– Шеф хоче поговорити з вами, докторе. Я поміняюся з вами місцями.

Лорен розмовляв по радіо з диспетчером аеропорту, але махнув мені рукою, щоб я сів поруч із ним у крісло пілота, і я втиснувся поза кермом і чекав. Лорен закінчив переговори й обернувся до мене.

– Поснідаймо?

– Я вже їв.

Він пустив повз вуха мою відповідь і подав мені холодну ніжку індички та величезний шмат пирога з курятиною і яйцем із кошика, який стояв із ним поруч.

– Кава в термосі. Наливай собі сам.

– Ти одержав двадцять п’ять мільйонів позики? – запитав я з напханим ротом.

– Так, одержав, попри ускладнення, що виникли в останню хвилину.

– Я не думав, що ти маєш потребу позичати гроші, Ло. Для тебе настали тяжкі часи?

– Ідеться про розвідку нафтових родовищ. – Він засміявся на моє припущення. – Ризиковані гроші. Я волію ставити на карту гроші інших людей, а своїми грати напевне. – Він гладенько змінив тему розмови. – Пробач за те, що ми трохи відвернемо вбік. Я висаджу своїх хлопців у Ґабороне. Вони відбудуть там кілька зустрічей з урядовцями Ботсвани. Рутинні справи, остаточні уточнення деталей концесії. Зрештою, це не так далеко від нашого курсу. Далі ми полетимо самі-одні. – Він відкусив добрячий шмат індички й заговорив із повним ротом: – Метеорологічний прогноз паршивий, Бене. Густа й досить низька хмарність над усіма північними територіями. Лише один раз на три роки буває так, що хмари низько опускаються над пустелею, і сьогодні саме такий день. Проте ми спробуємо знайти ті пагорби й ті руїни, хоч не буде ніякої шкоди, якщо ми їх не знайдемо. Так чи інак, ми небагато зможемо довідатися з повітря. – Настрій у нього був розслаблений і безтурботний – він легко змінював його – і ми з ним весело розмовляли та сміялися. Я знав, чому він такий веселий: він сприймав ці кілька днів як час вакацій та відпочинку. Він і справді чекав їх із нетерпінням.

Існує загублене місто чи не існує, для нього це був привід вибратися на природу, яку він так любив.

– Це наче в давні часи. Господи, Бене, скільки часу минуло відтоді, як ми вибиралися в мандри з тобою вдвох? Либонь, не менше десяти років. Пам’ятаєш, як ми плавали на каное вниз по Оранжевій річці – коли це було? У п’ятдесят шостому чи в п’ятдесят сьомому? А та експедиція, коли ми подалися на пошуки диких бушменів?

– Нам слід робити це частіше, Ло.