Розділ «Оповідь Артура Гордона Піма»

Вантаж на борту «Дельфіна» був розміщений абияк, бочки для китового жиру та всілякі предмети корабельного господарства були по суті звалені там на одну купу, без розбору. Я вже згадував про те, як безладно громадилися ящики в трюмі. Щодо нижньої палуби, то там, між бочками для китового жиру та верхньою палубою, могла проповзти людина; багато вільного місця було біля головного люка; були й інші великі проміжки між вантажем. Біля дірки, яку прорізав у перегородці Огастес, вистачило б місця для ще однієї бочки, і саме в тому закутні я досить-таки зручно тимчасово розташувався.

Коли мій друг без проблем проліз у свій закапелок, знову надяг наручники і спутав собі мотузкою ноги, уже зовсім розвиднілося. Ми встигли саме вчасно; бо як тільки Огастес зробив усе що слід, до кубрика увійшли помічник капітана, Дірк Петерс і кок. Якийсь час вони розмовляли про корабель із островів Зеленого Мису – мабуть, чекали його появи з великим нетерпінням. Потім кок увійшов до комірчини, в якій лежав Огастес, і сів біля узголів’я койки. Зі свого сховку я міг усе чути й усе бачити, бо ми не поставили на місце випиляний шмат дошки, і я чекав, що ось-ось негр схитнеться, зачепить повішену на ножик куртку, яка затуляла отвір, нас викриють і навряд чи після цього залишать живими. Проте нам пощастило; хоча кок часто зачіпав куртку, коли корабель гойдало, але не настільки щільно притулявся до неї, аби виявити дірку. Сама ж куртка не розгойдувалась і не могла відкрити отвір, бо її поли були ретельно прикріплені до дощок перегородки. Весь цей час Тигр лежав у ногах у Огастеса і, здавалося, поступово приходив до тями, бо я бачив, як час від часу він розплющував очі і вдихав повітря.

Через кілька хвилин помічник капітана та кок піднялися на палубу, і як тільки вони пішли, Дірк Петерс сів на те саме місце, де щойно сидів кок. Він заговорив до Огастеса вельми приязно, і ми побачили, що він не стільки п’яний, скільки вдавав п’яного перед тими двома. Він, не криючись, відповідав на всі запитання мого товариша; мовляв, він не має сумніву, що його батька підібрали в морі, бо в той день, коли капітана покинули в шлюпці, він бачив перед заходом сонця на обрії не менш як п’ять вітрил, і взагалі намагався всіляко втішити Огастеса, що приємно мене здивувало. Я навіть почав надіятися, що за допомогою Петерса нам пощастить коли-небудь захопити бриг у свої руки, і цією думкою поділився з Огастесом при першій же нашій розмові. Він погодився, що це річ можлива, але звернув мою увагу на те, що в будь-якій спробі такого роду слід дотримуватися великої остороги, бо, зрештою, поведінка напівіндіанця могла пояснюватися незбагненною примхою і нічим більше; та ніхто не знав, чи здатний він узагалі міркувати розважливо. Десь через годину Петерс піднявся на палубу і повернувся лише ополудні з добрячим шматом солонини та пудингом. Коли ми залишилися самі, я проліз крізь дірку до Огастеса і, не повертаючись за перегородку, з приємністю розділив із ним його трапезу. До кінця дня в кубрику більше ніхто не з’являвся, а вночі я перебрався до Огастеса на койку, де й проспав здоровим та спокійним сном мало не до світанку, коли він розбудив мене, почувши на палубі шарудіння, і я якомога швидше шмигнув у свою схованку. Коли зовсім розвиднілося, ми побачили, що Тигр майже цілком очуняв і, не виявляючи жодних ознак водобоязні, жадібно вихлебтав миску води, яку ми йому піднесли. Протягом дня до нього повернулися сили й апетит. Його дивна поведінка, безперечно, була спричинена отруйною атмосферою в трюмі й не мала жодного стосунку до сказу. Я не міг натішитися тим, що наполіг, аби забрали його, коли покидали трюм. Того дня було тринадцяте червня, тобто йшов тринадцятий день, відколи «Дельфін» вийшов у плавання з Нантакета.

Другого липня до кубрика спустився помічник капітана – як завжди, п’яний і в пречудовому гуморі. Він підійшов до Огастеса й, приязно плеснувши його по плечу, запитав, чи він поводитиметься слухняно, якщо йому дадуть волю, і чи дасть обіцянку ніколи більше не заходити до кают-компанії. На це мій друг відповів ствердно, і тоді негідник, витягши з кишені флягу, почастував його ромом, зняв наручники та мотузку. Обидва піднялися на палубу, і я не бачив Огастеса години зо три. Повернувся він з добрими вістями: йому дозволили ходити по всій передній палубі аж до грот-щогли,[24] а спати наказали, як і раніше, в кубрику. Крім того, Огастес приніс мені непоганий обід і чималий запас води. Бриг досі йшов тим самим курсом, чатуючи на корабель з островів Зеленого Мису; вдалині саме з’явилося вітрило, і розбишаки зійшлися на тому, що це те саме судно, якого вони чекали.

У наступні вісім днів не сталося нічого вартого уваги або такого, що мало б прямий стосунок до моєї оповіді, і тому я викладу ті події у формі щоденника, бо зовсім пропускати їх мені не хочеться.

3 липня. Огастес роздобув для мене три ковдри, і в своїй схованці я влаштував собі розкішну постіль. За цілий день до кубрика не спускався ніхто, крім мого товариша. Тигр улігся на койці біля самого отвору в перегородці й цілий день безпробудно спав – мабуть, ще не зовсім оклигав від хвороби. Надвечір налетів порив ураганного вітру і так несподівано, що вітрила прибрати не встигли, і бриг мало не перекинувся. Але шквал відразу ж стих, не заподіявши нам шкоди, крім того, що зірвав верхнє вітрило на фок-щоглі. Сьогодні Дірк Петерс був дуже добрий до Огастеса, він розпочав з ним тривалу розмову, оповідаючи про свої пригоди в Тихому океані та на південних островах, де йому довелося бувати. Він запитав, чи не хотів би мій друг податися разом з ними в захопливу мандрівку по тих широтах; проте, як повідомив він, усе більше заколотників схиляються на бік помічника капітана. На це Огастес розважливо відповів, що він був би радий вирушити в таку подорож, оскільки нічого ліпшого йому не лишається, і, зрештою, він ладен робити що завгодно, аби тільки не займатися піратським розбоєм.

4 липня. Судно, побачене на обрії, виявилося невеличким бригом з Ліверпуля, і його не стали чіпати. Більшу частину дня Огастес провів на палубі, намагаючись скількимога розвідати про наміри заколотників. Між ними часто виникали бурхливі суперечки, під час однієї з яких викинули за борт гарпунника Джіма Боннера. Партія помічника капітана посилилася. Джім Боннер належав до прихильників кока, до яких приєднується й Петерс.

5 липня. Удосвіта із заходу повіяв сильний бриз, який ополудні перейшов у шторм, і довелося прибрати всі вітрила, крім триселя та фока. Під час маневру впав за борт матрос Сіммс, який належав до партії кока; він був дуже п’яний і пішов на дно, причому ніхто й пальцем не кивнув, щоб урятувати його. Тепер на борту «Дельфіна» разом з Огастесом та мною залишилося тринадцятеро людей, а саме: Дірк Петерс, чорний кок Сеймур, Джонс, Грілі, Гартман Роджерс та Вільям Аллен – з партії кока; помічник капітана (чийого імені я так ніколи й не взнав), Авессалом Хікс, Вілсон, Джон Хант і Річард Паркер – прихильники помічника капітана.

6 липня. Весь день шаленіє шторм, раз у раз налітають пориви ураганного вітру з дощем. Крізь шви у трюм набралося чимало води, й один з насосів у постійній роботі; Огастеса теж примусили працювати біля насоса. Коли вже посутеніло, повз нас пройшов великий корабель – його побачили лише тоді, коли він наблизився на відстань гучності голосу. Мабуть, це й був той самий, на який чатували заколотники. Помічник капітана гукнув тих, що проходили мимо, але відповідь потонула в ревищі шторму. Об одинадцятій хвиля перекотилася через середину палуби, змила більшу частину лівого фальшборту і завдала інших дрібних ушкоджень. Над ранок розпогодилося, і коли зійшло сонце, вітер майже затих.

7 липня. Весь день на морі гуляє висока хвиля, наш легкий бриг дуже гойдає, і я чув зі свого сховку, що багато тюків та бочок позривалися зі свого місця в трюмі. Мене мучать напади морської хвороби. Петерс мав сьогодні тривалу розмову з Огастесом і повідомив йому, що двоє з його партії, Грілі та Аллен, перейшли в табір помічника капітана й вирішили стати піратами. Він поставив Огастесові кілька запитань, зміст яких той не зовсім збагнув. Надвечір судно дало течу, причому впоратися з нею було нелегко, бо спричинила її велика напруга в корпусі брига та просочування води крізь шви. Відрізали клапоть парусини й підвели її під ніс; це допомогло, і теча значно зменшилася.

8 липня. Коли зійшло сонце, зі сходу повіяв легкий бриз, і помічник капітана взяв курс на південний захід, маючи намір кинути якір біля одного з островів Вест-Індії з метою здійснення своїх піратських намірів. Ні Петерс, ні кок не стали йому перечити – принаймні Огастес не чув, щоб вони висловлювали незгоду. Від думки захопити корабель з островів Зеленого Мису відмовилися. Насос повністю відкачує воду, якщо біля нього працювати по три чверті кожної години. Вітрило з-під носового днища витягли. Протягом дня перестріли дві невеличкі шхуни.

9 липня. Погода чудова. Всі матроси лагодять фальшборт. Петерс знову мав тривалу розмову з Огастесом і висловлювався куди відвертіше, ніж до того. Він заявив, що ніяка сила не примусить його грати під помічникову дудку, і навіть натякнув, що збирається відвоювати в нього владу. Петерс запитав, чи при такому повороті подій він може розраховувати на допомогу Огастеса, і мій друг, не вагаючись, відповів: «Так!» Потім Петерс сказав, що обережно розпитає своїх прихильників, якої вони щодо цього думки. Протягом решти дня Огастесові більше не випало нагоди переговорити з ним наодинці.

Розділ сьомий

10 липня. Перекинулися кількома словами з бригом, який ішов з Ріо в Норфолк. Погода туманна, зі сходу віє легкий, зустрічний вітер. Сьогодні помер Гартман Роджерс – восьмого числа його схопили корчі, після того як він випив склянку грогу. Цей матрос належав до партії кока, і саме на нього Петерс покладав найбільші надії. Він поділився з Огастесом своєю підозрою, що помічник капітана отруїв Роджерса і що незабаром настане і його черга – отже, йому слід пильнувати. Тепер у Петерсовій компанії залишилося тільки троє людей: сам Петерс, Джонс і кок, тоді як їхніх супротивників було п’ятеро. Він був заговорив із Джонсом про те, що слід би усунути помічника капітана від командування бригом, але той поставився до цього плану холодно, і Петерс не став наполягати і, звичайно ж, нічого не сказав кокові. I добре, що він утримався, бо сьогодні пополудні кок заявив, що приєднується до прихильників помічника капітана, й остаточно перейшов у супротивний табір, а Джонс використав першу нагоду, аби посваритися з Петерсом і натякнув, що повідомить помічника капітана про його плани. Тепер не можна втрачати ні години, і Петерс рішуче запропонував спробувати захопити корабель, попри вкрай несприятливі обставини, але, звичайно, йому не обійтися без допомоги Огастеса. Мій друг запевнив його, що заради такої мети готовий узяти участь у будь-якому ділі й, скориставшись зі сприятливої нагоди, повідомив про моє перебування на кораблі. На цю звістку напівіндіанець більше зрадів, аніж здивувався, бо він анітрохи не покладався тепер на Джонса, вважаючи, що той уже по суті перекинувся в табір прибічників помічника капітана. Вони відразу спустилися в кубрик. Огастес покликав мене й познайомив із Петерсом. Ми зійшлися на тому, що при першій же нагоді спробуємо захопити судно, не втаємничуючи Джонса в наші плани. В разі успіху ми відведемо бриг у перший же порт, який нам трапиться, і здамо його владі. Зрада прибічників порушила плани Петерса податися в Тихий океан, адже без матросів здійснити таку експедицію неможливо, і він покладав надії або на виправдання в суді з огляду на психічну неврівноваженість (яка й спонукала його допомогти заколотникам – принаймні так він божився і присягався), або на прощення, коли його все-таки визнають винним, після того, як ми з Огастесом поклопочемося за нього. Нашу нараду зненацька урвала команда: «Всі нагору, вітрила прибрати!» – і Петерс із Огастесом вибігли на палубу.

Як завжди, команда була майже вся п’яна, і перш ніж устигли спустити вітрила, шалений шквал повалив бриг на бік. Одначе судно ковзнуло по хвилі й випрямилося, правда, зачерпнувши чимало води. Негайно налетів і другий шквальний порив вітру, і третій – поки що все обійшлося добре. Скидалося на те, що насувається буря, і незабаром вона з потужною силою налетіла – з півночі й заходу. Вітрила приладнали в якнайліпший спосіб, і судно, як завжди роблять у таких випадках, лягло в дрейф під глухо зарифленим фоком. Коли посутеніло, вітер посилився ще дужче, здіймаючи височенні хвилі. Петерс та Огастес знову прийшли в кубрик, і ми відновили нараду.

Ми погодилися на тому, що настав найзручніший момент здійснити наш задум, бо в таку погоду нікому не спаде на думку чекати нападу. Бриг лежав у дрейфі, й доки не настане добра погода, необхідності в маневруванні не виникне. Ну, а якщо наша спроба матиме успіх, то ми могли б звільнити одного або двох матросів і з їхньою допомогою дістатися до найближчого порту. Головна трудність полягала в нерівності сил. Нас лише троє, а в кают-компанії – дев’ятеро людей. Уся зброя також у їхньому розпорядженні за винятком двох маленьких пістолетів, які Петерс сховав на собі, та величезного морського тесака – він завжди носив його за поясом. Крім того, з деяких ознак – наприклад, ні сокира, ні гандшпуг[25] більше не лежали на звичних місцях, – ми мали всі підстави остерігатися, що в помічника капітана виникли якісь підозри, принаймні щодо Петерса, і він не пропустить нагоди його позбутися. Отже, було б нерозумно з нашого боку діяти поквапливо й непродумано. Шанси надто нерівні, щоб ми могли дозволити собі приступити до здійснення нашого задуму, як слід не підготувавшись.

Петерс запропонував такий план: він вийде на палубу, заговорить до вахтового матроса (Аллена) й, обравши слушний момент, без зайвої мороки і не спричинивши переполоху, скине його за борт; потім нагору підіймемося ми, щоб роздобути на палубі якусь зброю, а тоді всі троє заблокуємо вихід із кают-компанії, перш ніж нам учинять опір. Я заперечував проти такого плану, бо не вірив, що помічник капітана (чоловік надзвичайно хитрий і кмітливий у всьому, що не зачіпало його забобонів) так легко потрапить у пастку. Вже те, що на палубі стояв вахтовий, достатньо свідчило про настороженість нашого супротивника, бо під час штормового дрейфу вахтових на палубі звичайно не ставлять, не беручи до уваги кораблів, на яких існує справді військова дисципліна. А що моя розповідь адресована переважно, якщо не повністю, людям, котрі ніколи не ходили в море, то, мабуть, варто описати, як поводиться судно в таких умовах.

Лягають у дрейф – або, як кажуть на матроському жаргоні, «дрейфують» – за різних обставин і здійснюється такий маневр різними способами. В добру погоду судно кладуть у дрейф лише для того, щоб зупинити його (коли треба зачекати на інше судно або чогось іще). Якщо при цьому корабель несе всі вітрила, то для здійснення маневру частину їх повертають іншим боком, тобто обстенюють, і корабель зупиняється. Але ми говоримо зараз про те, як лягають у дрейф під час шторму. Це робиться тоді, коли дме супротивний вітер, і йти під вітрилами небезпечно – судно може перекинутися; а іноді й при попутному вітрі, коли хвиля надто висока. Якщо судно йтиме за вітром при високій хвилі, то неминучі значні пошкодження внаслідок того, що буруни обвалюються на корму, а ніс глибоко заривається у воду. Отже, до такого маневру вдаються рідко – лише в разі крайньої необхідності. Скажімо, коли судно дало течу, його часто пускають за вітром і при високій хвилі, бо під час дрейфу корпус зазнає величезного тиску, і шви розходяться ще дужче, а коли корабель іде за вітром, тиск на корпус значно слабший. Крім того, необхідність поставити судно на фордевінд[26] часто виникає тоді, коли пориви вітру настільки шалені, що роздирають на клапті вітрило, напнуте з метою розвернути корабель проти вітру, або коли цей важливий маневр неможливо здійснити через неправильну конструкцію корпусу, або з інших причин.

Під час шторму кораблі кладуть у дрейф по-різному, залежно від особливостей їхніх конструкцій. Деякі найкраще дрейфують під фоком і, думаю, це вітрило застосовують у таких випадках найчастіше. Великі, прямокутно оснащені кораблі мають для цієї мети особливі вітрила – штормові стакселі. Іноді напинають лише один клівер, іноді клівер і фок або фок, узятий на два рифи, а нерідко ставлять і кормові вітрила. Дехто вважає, що найкраще годяться для такого маневру фор-марселі.[27] Щодо «Дельфіна», то він завжди лягав у дрейф під глухо зарифленим фоком.

Коли судно кладуть у дрейф, то ніс його завертають до вітру якраз настільки, щоб вітрило, під яким здійснюється маневр, – поставлене діагонально до корпусу корабля, – забрало вітер. Після того як це зроблено, ніс установлюють у кількох градусах від напрямку, звідки віє вітер і навітряна скула судна приймає на себе головний натиск хвиль. У такому положенні добре судно втримає будь-який шторм, не зачерпнувши й краплі води і не вимагаючи подальших зусиль з боку команди. Стерно в таких випадках закріплюють, хоч у цьому немає доконечної потреби (якщо не зважати на шум, який воно створює, вільно обертаючись навколо своєї осі), бо жодного впливу на корабель, що лежить у дрейфі, воно не справляє. Взагалі краще не закріплювати стерно намертво, бо якщо воно не матиме змоги «грати», лопать може зірвати під ударами важких хвиль. Отже, поки тримається вітрило, добре збудований корабель вистоїть проти всякого шторму, мов живе, розумне створіння. Небезпека виникає лише тоді, коли вітер пошматує вітрило на клапті (за нормальних обставин це можливо тільки при справжньому урагані). Тоді судно одвертає од вітру і, ставши бортом до хвиль, опиняється в безпорадному становищі перед натиском стихії; єдиний засіб у цьому випадку – обережно розвернути судно на фордевінд, а тим часом спробувати поставити інше вітрило. Деякі кораблі можуть лежати в дрейфі взагалі без вітрил, але довіряти таким суднам у відкритому морі не слід.