Розділ «Із книги «Оповідання Про Ніка Адамса» From the book»

— Може, варто щось зробити з цим малим Евансом?

— Я б його вбила. Я певна, що Мала саме й пішла з Ніком, щоб Нікі його не порішив.

— Спробуй довідатись, де вони.

— Гаразд. Але ви мусите нам допомогти, містере Джон. Місіс Адамс просто не знає що робити. В неї, як завжди, мігрень. Ось, прошу. Візьміть цього листа.

— Вкинь його в скриньку, — сказав містер Джон. — Це ж бо пошта Сполучених Штатів.

— Я хотіла вбити їх обох уночі, коли вони спали.

— Не кажи дурниць, — мовив містер Джон. — Не смій такого навіть думати.

— А вам ніколи ні хотілося кого-небудь убити, містере Джон?

— Траплялося. Але вбивати погано, і користі ніякої.

— Мій батько вбив людину.

— Від цього йому не стало краще жити на світі.

— Він не мав іншої ради.

— А ти навчися знаходити іншу раду, — сказав містер Джон. — Як тобі там ведеться, Сузі?

— Я забіжу до вас сьогодні ввечері або завтра вранці, — сказала Сузі. — Я б не проти знов працювати у вас, містере Джон.

— І я теж, Сузі. Але місіс Пакард не хоче.

— Я знаю, — сказала Сузі. — Отак воно завжди буває.

Нік і його сестра лежали на підстилці з соснових гілок у курені, який вони спорудили на узліссі, й, визираючи з куреня, бачили схил гори, порослу кедрами драговину та блакитні пагорби позад неї.

— Якщо тобі незручно, Мала, можна розпушити нашу перину, додавши до неї ще гілок із цієї ялиці. Ми з тобою натомлені, то цю ніч поспимо й так. Але завтра спробуємо влаштуватися по-справжньому.

— Постіль чудова, — сказала сестра. — Зручно вмостися, то й сам відчуєш це, Нікі.

— А табір у нас вийшов нівроку, — сказав Нік. — І його майже не видно. Однак великого багаття ми не палитимем.