Розділ «Острови в океані»

— Ну, так і має бути, — сказав Едді. — Біль тебе тільки загартує. А от сонячний удар тобі ні до чого, та й кишки порвати можеш.

— Містере Девіс, що вона робитиме далі? — запитав Девід. Голос його звучав хриплувато.

— Мабуть, те саме, що й досі. Чи, може, піде колами. А може, й випливе на поверхню.

— Як прикро, що вона з самого початку загналася в таку глибочінь і тепер нам не вистачає жилки для маневру, — сказав Роджерові Томас Хадсон.

— Головне те, що Дев спинив її, — відповів Роджер. — Ще трохи — і вона поведеться інакше. От тоді ми їй покажемо. Ану спробуй ще раз потягти, Деве.

Девід спробував, але марно.

— Вона сама випливе, — сказав Едді. — Ось побачиш. Ти й незчуєшся, Деві, як вона буде на поверхні. Хочеш прополоскати рота?

Девід мовчки кивнув головою. Йому вже треба було ощадити кожний подих.

— Воду виплюнь, — звелів Едді. — Ковтнути можеш тільки якусь краплю. — Він обернувся до Роджера й тихо сказав: — Минула рівно година… Як голова, Деві, гаразд?

Хлопець кивнув.

— Що ти скажеш, тату? — спитав батька Том-молодший. — Тільки чесно.

— Як на мене, він держиться дуже добре, — відказав батько. — Едді не допустить, щоб з ним щось сталося.

— Еге ж, і я так думаю, — погодився Том. — Я хотів би також чимось прислужитися. Мабуть, піду принесу Едді випити.

— Принеси й мені, будь ласка.

— Гаразд. Тоді й містерові Девісу.

— Навряд чи він захоче.

— А я його спитаю.

— Спробуй ще раз, Деві, — дуже тихо мовив Роджер, і хлопець щосили потяг жилку на себе, стискаючи обома руками диски котушки. — Маєш один дюйм, — сказав Роджер. — Забирай його і пробуй ще.

Аж тепер почався справжній двобій. Досі Девід тільки тримав рибину на гачку, а вона пливла собі у відкрите море, і катер плив за нею. Але тепер йому треба було підтягати рибину до поверхні, вивільняти снасть, тим самим розгинаючи вудлище, і поволі приспускати його до води, змотуючи жилку на котушку.

— Не поспішай, — казав йому Роджер. — Не смикай. Тягни рівномірно.