Розділ «Острови в океані»

Томас Хадсон побачив, як здулась і завирувала вода, але сама рибина не показувалась. Девід застромив нижній кінець вудлища в гніздо й стежив, як розмотується жилка, перепущена через укосину. Томас Хадсон бачив, як вона спадала з укосини довгою обвислою дугою, а тоді натяглась і скісно побігла за катером, розтинаючи воду.

— Підсікай, Деве! Підсікай! — гукнув з трапа Едді.

— Підсікай, Деве! Бога ради, підсікай! — благально підхопив Ендрю.

— Тихо, — відказав Девід. — Сам знаю, що робити.

Він усе ще не підсікав, і жилка й далі бігла за корму, заходячи у воду під тим самим кутом; вудлище вигнулось, хлопець тягнув його на себе, а жилка тим часом розмотувалася. Томас Хадсон приглушив мотори, і тепер катер майже не посувався вперед.

— Та підсікай же ти, бога ради! — благав Ендрю. — А ні, то дай я.

Але Девід лише тягнув на себе вудлище і стежив, як жилка йде у воду під тим самим кутом. Навіть не гальмував котушки.

— Це риба-меч, тату, — мовив він, не підводячи очей. — Я бачив, коли вона вхопила наживку.

— Та невже? — перепитав Ендрю. — Оце штука.

— По-моєму, вже треба підсікати. — Роджер стояв тепер поруч Девіда. — Підсікай, Деве, підсікай як слід.

— Гадаєте, вона вже на гачку? — спитав Девід. — А може, просто держить його в роті й пливе собі?

— По-моєму, саме підсікати, поки вона не виплюнула гачка.

Девід уперся ногами, правою рукою добре заклинив котушку і щосили смикнув на себе важенне вудлище. Тоді смикнув ще й ще, так що воно вигнулось, наче лук. Проте жилка й далі збігала у воду. Рибина наче й не відчула його посмиків.

— Спробуй ще раз, Деве, — сказав Роджер. — Треба взяти її на гачок по-справжньому. Девід знову щосили смикнув вудлище, і жилка аж задзижчала, а вудлище так вигнулось, що він ледве втримав його. — О господи! — побожно мовив він. — Тепер, здається, взяв як слід.

— Трохи попусти котушку, — порадив Роджер. — А ти, Томе, помалу повертай катер і стеж за жилкою.

— Слухаюсь, помалу повертати й стежити за жилкою, — сказав Томас Хадсон. — Як ти себе почуваєш, Деве?

— Чудово, тату, — відказав Девід. — О боже, якби мені тільки зловити цю рибину!

Томас Хадсон поволі повернув катер майже навколо самої корми. Жилки на котушці в Девіда дедалі меншало, і Хадсон спрямував катер туди, де була рибина.

— Тепер пригальмуй котушку й починай вибирати жилку, — сказав Роджер. — Підтягуй її до себе, Деве.

Девід підводився, нахилявся вперед і мотав, тоді знов підводився, нахилявся й мотав, розмірено, як машина, і на котушці ставало щоразу більше жилки.