Розділ «Острови в океані»

— Ні, — заперечив Роджер. — Нехай їде вона.

— Я подумав тільки, що так було б простіше.

— Це місто так само моє, як і її.

— Знаю, — сказав Томас Хадсон.

— Тобі минулого разу теж довелося відбиватись, правда? — спитав Роджер.

— Так. Узяти гору над жінкою неможливо. Але відбитися можна. Чи не переїхати тобі хоча б в інший quartier?

— Мені добре і в моєму, — відказав Роджер.

— Незмінна формула. Je me trouve très bien ici et je vous prie de me laisser tranquille[70].

— A починається вона словами: «Je réfuse de recevoir ma femme»[71], — докинув Роджер. — їх має почути huissier[72]. Але ж це не розлучення. Це просто розрив.

— Чи не буде тобі важко бачитися з нею?

— Ні. Це для мене найкращі ліки. Бачити її, а особливо чути.

— А як буде з нею?

— Нехай розраховує сама. Останні чотири роки вона тільки те й робила, що розраховувала.

— П'ять, — поправив його Томас Хадсон.

— Здається, перший рік вона ще не мала розрахунку.

— Ну, тоді тобі краще забратися звідси, — сказав Томас Хадсон. — Якщо ти вважаєш, що перший рік вона не мала розрахунку, тобі треба податись якнайдалі.

— Вона надто добре пише листи. Якщо я виїду, буде тільки гірше. Ні. Я залишуся тут і добряче загуляю. Хочу вилікуватись безповоротно.

Порвавши з тією жінкою в Парижі, Роджер справді загуляв, і загуляв на всі заставки. Він жартував з цього приводу й сміявся з себе, але в душі злостився, що показав себе таким непроторенним дурнем, і тепер відчайдушно паплюжив і топтав під ноги свій талант вірності людям — чи не найкраще, що було в ньому поза художницьким і письменницьким хистом та багатьма добрими душевними й фізичними якостями. Розгулюючись, він нікому не подобався, а надто самому собі, і він знав про це, й ненавидів себе, й з похмурою втіхою руйнував підпори храму. То був прекрасний, міцно збудований храм, і коли такий храм споруджено в тобі самому, зруйнувати його нелегко. Але Роджер докладав до цього всіх зусиль.

Він завів трьох коханок підряд; жодна з них не спонукала б Томаса Хадсона до чогось більшого, ніж формальна чемність, і виправданням щодо двох останніх могло бути хіба лише те, що вони скидалися на першу. А та перша з'явилась одразу ж після розриву Роджера з Ейєрс і хоч була для нього чи не занадто низького гатунку, проте згодом зробила неабияку кар'єру і в ліжку, й поза ним, урвавши чималий шмат одного з відомих в Америці маєтків, а тоді заволодівши ще одним після одруження. Звали її Таніс, і Томас Хадсон пригадував, як Роджер щоразу здригався, коли хтось вимовляв це ім'я, а щоб колись сам вимовив його, такого ніхто не чув. Він називав ту жінку першою сукою двору. То була брюнетка з чудовою шкірою, дуже схожа на зображення юних, дбайливо виплеканих і витончено-розпусних дочок роду Ченчі. Доброчесністю вона могла зрівнятися хіба що з пилососом, а душевністю — з тоталізатором, зате мала гарну статуру й оте чарівливо-розбещене личко, а з Роджером залишалася тільки доти, доки підготувала грунт до рішучого кроку нагору.

Вона була перша жінка, що сама покинула Роджера, і це так вразило його, що він завів собі, одну по одній, ще двох, схожих на неї, наче рідні сестри. Проте скоро покинув обох, покинув У буквальному розумінні слова, і, як здавалося Томасові Хадсону, після цього йому полегшало на душі — хоч і не дуже, а все-таки полегшало.