Розділ «Острови в океані»

— А закінчити як?

— Після човна вдайся до вигадки.

— Е, чорт, — сказав Роджер. — Я ж став такий продажний, що тільки-но почну писати про човен, як там неодмінно з'явиться прекрасна індіанка й молодий Джонс, що поспішає сповістити поселенців про наближення Сесіля де Мілля. Він ускочить в човен, учепившись однією рукою за плетиво ліан, що нависли над річкою, а в другій стискатиме свою вірну стару кременівку, і прекрасна індіанка скаже: «О Джонсе, це ти! Тож віддамося коханню, поки наш легкий човник пливе до водоспаду, що його колись назвуть Ніагарою».

— Ні, — сказав Томас Хадсон. — Ти можеш написати тільки про човен, і про холодну воду в озері, і про свого меншого брата…

— Девіда Девіса. Одинадцятирічного хлопчика.

— І що було далі. А потім уже піде вигадка аж до кінця.

— Не люблю кінця, — сказав Роджер.

— А хто з нас його любить? — відказав Томас Хадсон. — Хоч усьому є кінець.

— Може, годі вже балачок, — мовив Роджер. — Я б спробував подумати над романом. А скажи, Томмі, чому така втіха добре малювати й така мука — добре писати? Правда, я ніколи добре не малював. Та навіть і моє малювання давало мені втіху.

— Не знаю, — відповів Томас Хадсон. — Може, в образотворчому мистецтві ясніші традиція й напрямок і більше попередників, чиїм досвідом можна керуватися. Навіть якщо збочиш з прямого шляху великого мистецтва, воно завжди правитиме за взірець.

— До того ж, як я гадаю, художники — кращі люди, — сказав Роджер. — Якби і я був кращий, то, може, став би пристойним художником. А з такого сучого сина вийде хіба що непоганий письменник.

— Такого дурного спрощення я ще зроду не чув.

— А я завжди все спрощую, — погодився Роджер. — Почасти через це й немає з мене пуття.

— Ходімо вже спати.

— Я ще трохи почитаю, — сказав Роджер.

Томас Хадсон одразу заснув і навіть не прокинувся, коли пізно вночі Роджер вийшов на веранду, де вони спали. Вранці вітер ледь повівав, небо було безхмарне, і, поснідавши, вони вирішили поїхати на цілий день на підводні лови.

— Ви теж поїдете, містере Девіс? — спитав Ендрю.

— Неодмінно.

— Це добре, — сказав Ендрю. — Я радий.

— Ти як почуваєш себе, Енді? — спитав Томас Хадсон.