Розділ «Острови в океані»

З дощаної хатини, що стояла в затінку двох високих кокосових пальм обіч дороги, вийшов дуже прямий старий негр у чорному альпаковому піджаку та випрасуваних темних штанах і повернув на шосе поперед Хадсона. Коли негр обернувся, Хадсон побачив його гарне темношкіре обличчя.

Звідкись із-за хатини долинув дитячий голос, глузливо виспівуючи на старовинний англійський мотив:

Дядечко Едвард приїхав з Нассау,

Цукерок я в нього купив.

Тільки цукерку до рота узяв,

У мене живіт заболів.

Дядечко Едвард обернувся; його гарне обличчя в яскравому полуденному світлі було сумне й сердите.

— Я знаю тебе, — сказав він. — Я тебе не бачу, але знаю, хто ти. І розкажу про тебе констеблю.

Дитячий голос провадив далі, ще дзвінкіш і веселіш:

Ой Едварде,

Ой Едварде,

Сякий-такий Едварде,

Нікудишні цукерки твої!

— Про все скажу констеблю, — мовив дядечко Едвард. — Констебль знайде на тебе управу.

— І сьогодні в тебе нікудишні цукерки, дядечку Едварде? — гукнув невидимий хлопчисько. Він добре пильнував, щоб не показатись на очі.

— Цькують людину, — голосно промовив дядечко Едвард, простуючи далі. — Здирають з неї шати гідності й топчуть ногами. Милий боже, даруй їм, бо не відають, що чинять.

Попереду на Королівському шосе почулися ще якісь співи. Вони линули з вікон кімнат над «Понсе де Леоном»[55]. Кораловою дорогою туди чимдуж поспішав хлопчина-негр.

— Колотнеча там, містере Томе, — мовив він, порівнявшись із Хадсоном. — Чи як би його ще сказати. Пан з яхти викидає за вікно речі.

— Які речі, Луїсе?

— Всякі, містере Томе. Пан викидає все, що трапить під руку. Пані пробувала спинити його, то він сказав, що викине і її.