Розділ «Острови в океані»

— Все гаразд, — відказав Томас Хадсон. — Я навчився непогано жити сам-один і працюю як віл.

— Вам тут подобається? Я маю на увазі — жити постійно.

— Так. Набридло вже тинятися по світу із своїми думками. Краще сидіти з ними тут. Мені тут справді непогано живеться, Джонні. Зовсім непогано.

— Тут добре жити, — сказав Джонні. — Добре для такого, як ви, що має якесь там внутрішнє життя. А мені, який то ганяється за отим-от самим, то тікає від нього, ні біса тут не світить. А чи правда, що наш Роджер пристав до червоних?

— То про це вже пішов поголос?

— Я дещо чув на Західному узбережжі.

— Що там за історія з ним сталася?

— Усього я не знаю. Але історія досить прикра.

— Справді прикра?

— Вони там судять про все по-своєму. Якщо ви маєте на думці дівчаток, то ні. А втім, клімат там такий, і свіжа городина, і все інше, що й вони виганяються незгірше за отих їхніх футболістів. Якась п'ятнадцятирічна шмаркачка виглядає на всі двадцять чотири. А в двадцять чотири вона вже справжня Мей Уїтті. Якщо не маєш бажання женитися, то треба добре дивитись на їхні зуби. Хоч, зрештою, і по зубах ні біса не визначиш. І всі вони мають маму, тата чи обох разом, і всі хочуть. То, звісно, той-таки клімат надає їм охоти. А ти на свою біду, буває, розпалишся, то де вже там питати, чи є в неї шоферські права чи картка соціального забезпечення. Як на мене, щодо них слід би брати до уваги не вік, а зріст, вагу і взагалі на що вони здатні. Якщо судити лише за віком, то виходить надто несправедливо. Хоч з якого боку на це глянь. У жодному виді спорту дочасний розвиток не є перешкодою. Навіть навпаки. Допускали б їх по розряду початківців — оце було б по-чесному. Так само, як на перегонах. Одного разу я мав добрячу халепу з тими дівчатками. Але Роджер попався не на цьому.

— А на чому ж я попався? — запитав Роджер Девіс.

Він ще раніш безгучно скочив з причалу на палубу в своїх м'яких капцях на мотузяній підошві і тепер стояв, непомірно великий, у плетеній спортивній сорочці, на три розміри більшій, ніж треба, та облиплих старих бавовняних штанях.

— Привіт, — озвався Джонні. — А я й не чув, як ви подзвонили. Я саме казав Томові: не знаю, мовляв, на чому вас підловили, але не на зведенні неповнолітньої.

— От і добре, — мовив Роджер. — І годі про це.

— Ви мені не наказуйте, — відрубав Джонні.

— Я не наказую, — мовив Роджер. — Я чемно прошу. У вас на судні дають щось випити? — Він поглянув на яхту, що стояла кормою до них. — А це хто?

— Ті, що були сьогодні в «Понсе». Не чули?

— Он як, — сказав Роджер. — Ну що ж, треба все-таки випити, дарма що вони подали нам поганий приклад.

— Бой! — гукнув Джонні. З каюти вийшов Фред.

— Слухаю, сер, — сказав він.