Розділ «Небезпечне літо»

— Я дуже добре вивчив його.

— Вуха?

— Не тільки вуха — все. Я тебе знаю. Ти мене знаєш. Ось так. А ти хіба не чекав, що він кинеться?

— Авжеж, чекав. Але я сидів на трибуні, це дуже далеко.

— Лише якихось шість — вісім футів, а здається, ледве не з милю, — сказав він. — Ти вже вибач. Тепер ти до кінця сезону завжди будеш у кальєхоні зі мною. Тільки в Більбао це не вдалося.

— Я не хочу бути обтяжливим.

— Ти не можеш бути обтяжливим, — сказав він. — Ти мій компаньйон. Ну як, ти задоволений?

— Не жартуй. А ти?

— Так, — відповів він. — По-перше — в Більбао. По-друге — ніяких трюків. Sin trucos.

Луїс Мігель дуже мучився, лежачи на своєму лікарняному ліжку. Ріг ввійшов в ще незарубцьовану рану, яку він дістав у Валенсії, споров шов і проник у черевну порожнину. В палаті було душ шість, і Луїс Мігель, долаючи біль, був дуже люб'язний з усіма. Його дружина і старша сестра повинні були вночі прилетіти з Мадріда.

— Мені дуже прикро, що я не міг пробратися в лазарет, — сказав я. — Як справи?

— Так собі, Ернесто, — сказав він дуже тихо. — Маноло вам допоможе.

Він лагідно усміхнувся.

— Уже допоміг, — сказав він.

— Може, відвести усіх звідси?

— Бідолахи, — сказав він. — Ви завжди так спритно їх відводите. Мені вас бракувало.

— Побачимося в Мадріді, — сказав я. — Можливо, якщо ми підемо, хоч хтось із них здогадається піти також.

— Ми так ефектно виходимо всі разом на фотографіях.

— Побачимося в готелі «Рубер», — сказав я. «Рубер» — це мадрідська лікарня.

— Я залишив номер за собою, — сказав Луїс Мігель.