Розділ «Небезпечне літо»

Антоніо спав чудово і прокинувся свіжий, у прекрасному гуморі. Я тільки що вернувся з жеребкування. Бики були з ферми Ігнаса Санчеса і Бальтасара Ібаньї — красиві, з добрими рогами. Луїсу Мігелю і Антоніо дісталися рівноцінні бики. Вночі знявся вітер, небо покрилося хмарами. Вітер був сильний, поривчастий, і здавалося, зараз не кінець липня, а глибока осінь.

— Кістки ламає? — запитав я Антоніо.

— Нітрохи.

— Ноги не болять? Бо в мене права ступня розпухла, від того, що я ганяв м'яча босий.

— І ноги не болять. Почуваю себе чудово. Як погода?

— Вітряно, — сказав я. — Навіть дуже.

— Може, уляжеться, — сказав він.

Вітер не улігся до початку кориди, і коли перший бик Луїса Мігеля вийшов на арену, по небу пливли чорні хмари, сонця не було і сила вітру досягала десяти балів. Перед боєм я заходив до Луїса Мігеля побажати йому удачі. Він дружньо посміхнувся мені своєю чарівною усмішкою, як це робив звичайно у таких випадках. Але і він, і Антоніо дивилися суворо і зосереджено, коли на чолі своїх квадриль перетинали арену і, вклонившись президенту, підійшли до бар'єра.

Коли Мігель закінчив роботу з третім биком, йому залишалося тільки вдало вбити, щоб завоювати вухо. Але рука не слухалася його. Механізм розладнався, і він тільки з четвертої спроби завдав смертельного удару. Уже темніло, і вітер віяв з колишньою силою. На арену виїхала поливальна машина, і, поки струмки води прибивали метений вітром пісок, в кальєхоні панувала цілковита мовчанка.

Ми всі потерпали за обох матадорів, знаючи, яке це випробування — працювати на вітрі.

— Не пощастило їм з погодою, — сказав мені Домінго, брат Луїса Мігеля.

— І вітер усе дужчає.

— Доведеться світло запалити, — сказав Пепе, другий брат Луїса. — Після цього бика стане зовсім темно.

Мігелільо змочував бойовий плащ Антоніо, щоб він був важчий і не так розлітався од вітру.

— Страх як задуває, — сказав він мені. — Просто біда. Але він може. Він упорається.

Я пройшов далі по кальєхону.

— Не розумію, що зі мною коїться, — сказав Луїс Мігель, який стояв у проході, спершись ліктем на бар'єр. — Ні на що не годжуся зі шпагою. — Він говорив байдужим тоном, ніби йшлося про когось іншого або про якесь не зрозуміле йому загадкове явище. — Залишився ще один. Можливо з цим останнім все буде добре.

Друзі заговорювали з ним, але він, не слухаючи їх, дивився на арену. Антоніо ні на що не дивився і думав про вітер. Я постояв біля нього, спершись на бар'єр, і ми не обмінялися жодним словом.

Третій бик Антоніо втратив багато крові від бандерилей і більше ні в чому не хотів брати участі. Щоб поставити його в потрібне положення для удару шпагою, Антоніо довелося діяти мулетою, ніби вітрилом у шторм. Він ледве, самою силою рук, утримував її, бо мулета, натягнута ввіткнутою в нею шпагою, роздувалася від вітру, наче вітрило. Я знав, що вже багато років у нього поболює правий зап'ясток і перед кожним боєм його стягували бинтом, щоб він не підвів при ударі шпагою. Тепер він не думав про це, але, коли він заніс шпагу, зап'ясток ледь вильнув, і шпага не ввійшла під прямим кутом. Вернувшись у прохід, він став біля мене. Лице в нього було суворе, а рука повисла, як у паралітика. Спалахнуло світло, і я побачив такий похмурий блиск в його очах, якого зроду не бачив у нього ні на арені, ні поза нею. Він почав щось говорити, але відразу ж замовк.

— Що таке? — запитав я.