Розділ «ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ»

— Ні, не здається, — сказав полковник.

— Щось ми обидва заспівали сумної,— промовив лікар. — Тільки глядіть, не вдартеся об щось тверде та пильнуйте, щоб на вас не впала іскра, коли вже так напхалися нітрогліцерином. Не завадило б начепити на вас знак, як на цистерну з бензином.

— А з кардіограмою у мене все гаразд? — спитав полковник.

— Кардіограма у вас чудова, полковнику! Не гірша, ніж у двадцятип'ятирічного, ба навіть дев'ятнадцятирічного юнака!

— То чого ж ви чіпляєтесь? — спитав полковник.

Від великої дози нітрогліцерину його трохи нудило; йому хотілося, щоб огляд швидше закінчився. Йому хотілося швидше лягти й випити соди. «Я міг би скласти інструкцію із тактики оборони для взводу з високим тиском, — подумав він. — Шкода, що не можна йому цього сказати. А чом би й не признатись і не попросити ласки в суду? Не зможеш, — сказав він собі.— Усе повторюватимеш, що не винен».

— Скільки разів вас поранило в голову? — спитав лікар.

— Ви ж знаєте, — відповів полковник. — У карточці все записано.

— А скільки разів вам перепало по голові?

— О господи! — Потім він запитав: — Ви питаєте офіційно чи як мій приватний лікар?

— Як ваш приватний лікар. А ви думали, що я хочу підкласти вам свиню?

— Ні, Весе. Пробачте. А що вас, власне, цікавить?

— Скільки у вас було контузій.

— Серйозних?

— Ну, таких, коли ви непритомніли або потім нічого не пам'ятали.

— Та, мабуть, із десять, — відповів полковник. — Як рахувати й падіння з коня. А легших три.

— Ох, старе луб'я, — сказав лікар. — Вибачте, пане полковнику, — додав він.

— Мені можна йти? — спитав полковник.

— Так, пане полковнику. У вас усе гаразд.

— Дякую. Ви не хочете поїхати зі мною постріляти качок на болоті у гирлі Тальяменто? Чудові місця. Там маєток славних італійських хлопців — я познайомився з ними в Кортіні.