Розділ «ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ»

— Ось і я спробую.

— Тільки не бери цього близько до серця, чуєш, доню.

— Добре, — сказала дівчина. — Хоч у нашій машині й немає амортизаторів.

— Найбільше тобі пасує підвода, якою возили на ешафот, — із самого початку нашого знайомства.

— Невже ти хоч наостанці не можеш бути лагідним?

— Мабуть, що ні. Проте я старався весь час.

— Постарайся іще трохи. Це все, що нам лишається.

— Гаразд, спробую.

І вони міцно обнялися й поцілувалися довгим цілунком, а потім полковник повів дівчину стежкою, посиланою жорствою, вниз кам'яними східцями.

— Візьми кращого човна. Навіщо тобі ця стара чахкалка?

— Я хотіла б поїхати цим човном, якщо ти не розсердишся.

— Розсерджуся? — спитав полковник. — Ні, не розсерджуся. Я тільки даю й виконую накази. Але не серджуся. Прощавай, серденько, прощавай, диво моє.

— Прощавай, — сказала вона.

РОЗДІЛ СОРОКОВИЙ

Він сидів у дубовій бочці, вкопаній у дно лагуни, — у Венето з таких бочок стріляють мисливці, стрілець ховається там від тих, в кого стріляє, у цьому випадку — від качок.

Їхали вони сюди весело: спочатку зустрілися в гаражі, а потім приємно провели вечір і попоїли усмак — вечерю зготували на вогнищі в старосвітській кухні. На задньому сидінні розмістилося ще троє мисливців. Навіть ті, хто не любив брехати, не могли стриматися від перебільшень, а на брехунів зійшло справжнє натхнення.

«Натхненний брехун, — думав полковник, — прекрасний, наче яблуня чи вишня в цвіту. Хай собі набрешеться досхочу, — думав він, — хіба що почне перебріхувати координати».

Усе своє життя полковник колекціонував брехунів, як ото збирають поштові марки. Правда, він не розкладав їх за серіями й не дуже беріг. Він просто тішився, слухаючи їхні побрехеньки, якщо, звичайно, це не заважало справі. Учора ввечері, коли всі понапивалися граппа, йому плели всякі небилиці, і полковник залюбки слухав.

«З вогнища тягло димом деревного вугілля, ні, там, здається, горіли дрова, — подумав він. — У всякому разі, брехун краще бреше, коли в кімнаті пахне димом або коли зайде сонце».

Він і сам двічі мало не збрехав, але стримався й тільки ледь перебільшив. «Вважаймо, що тільки перебільшив», — подумав він.