Розділ «ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ»

— Ти вмієш багато, багато чого. Не кажи так.

— Авжеж, — сказав полковник. — Умію наступати, вмію відступати, а ще що?

— Ти розумієшся на картинах, на книжках і на житті.

— Це ж дуже просто! Дивись на картини без упереджень, читай книжки чесно і живи, як живеться.

— Не скидай, будь ласка, френча.

— Добре.

— Ти завжди слухаєшся, коли я кажу «будь ласка».

— Бувало, я слухався і без цього.

— Не дуже часто.

— Не дуже, — признався полковник. — «Будь ласка» — дуже милі слова.

— Будь ласка, будь ласка, будь ласка!

— Per ріасете — це означає «будьте ласкаві». Шкода, що ми не можемо завжди розмовляти по-італійському.

— Можемо, але тільки в темряві. Хоч є такі слова, які краще звучать по-англійському. «Я кохаю тебе, моя остання, справжня і єдина любове», — процитувала вона. — «Коли бузок востаннє цвів у нас в садку», «З колиски, що гойдається невпинно», «Ану трощіть, сучі діти, а то викину все в помийницю!» Тобі це більше подобається іншою мовою, Річарде?

— Ні.

— Поцілуй мене ще раз, будь ласка.

— Тут «будь ласка» зайве.

— Скоро, мабуть, і я стану зайвою. Якщо ти помреш, то хоч не зможеш мене кинути.

— Ну, це трохи нечемно, — сказав полковник. — Припни свого язика.

— Я стаю нечемою, коли ти нечемний, — відповіла вона. — Ти ж сам хочеш, щоб я хоч трошки скидалася на тебе.

— Я хочу, щоб ти була сама собою. Я люблю тебе всім серцем, щиро й навіки.