Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Якби не твій міст, ми могли б їх тут усіх перебити, а потім забралися б геть.

— Це нічого не дало б. Ніякої користі. Міст — це частка плану розрахованого на те, щоб виграти війну. А це що? Звичайнісінький випадок. Нічого не вартий.

— Que va, нічого. З кожним убитим фашистом стає на одного фашиста менше.

—Так. Але операція з мостом може допомогти нам здобути Сеговію. Столицю провінції. Ти тільки подумай. Досі нам іще жодного такого міста не вдавалося здобути.

— Ти справді віриш у те, що ми можемо здобути Сеговію?

— Так. Це цілком можливо, якщо ми знищимо міст, як належить.

— Я хотів би і цих усіх перебити, і міст знищити.

— Надто багато ти хочеш, — мовив Роберт Джордан.

Весь цей час він стежив за воронами. І раптом помітив, що одна з них наче придивляється до чогось. Ворона крякнула й злетіла з гілки. Але друга залишилася на дереві. Роберт Джордан озирнувся на Прімітіво, що влаштувався високо на скелі. Прімітіво уважно оглядав місцевість, але ніяких знаків не подавав. Роберт Джордан нахилився, відтяг замок ручного кулемета, побачив, що патрон — у патроннику, й вернув замок на місце. Ворона все сиділа на своїй гілці. Друга зробила широке коло над снігом і знову сіла. Від сонця й теплого вітру сніг падав із обтяжених гілок.

— Завтра матимеш нагоду перебити багатьох, — сказав Роберт Джордан. — Треба буде знищити пост на тартаку.

— Я готовий, — сказав Агустін. — Estory listo.

— І другий пост, у хижці шляхового сторожа, за мостом.

— Можу цей, можу й той, — мовив Агустін. — І обидва можу.

— Обидва не можна, їх треба знищити одночасно, — сказав Роберт Джордан.

— Ну, то котрийсь із них, — сказав Агустін. — Мені давно вже кортить зробити що-небудь у цій війні. Пабло згноїв нас тут безділлям.

Повернувся Ансельмо з сокирою.

— Тобі ще потрібні гілки? — спитав він. — Мені здається, що тут уже й так нічого не видно.

— Не гілки, — сказав Роберт Джордан, — а двоє маленьких деревцят, які можна б тут устромити, щоб усе виглядало природніше. Бо довкола мало дерев, і ці гілки виглядають трохи неприродно.

— Зараз принесу.

— Відійди трохи далі, щоб пеньків не було видно.