Розділ «19 ВІДТВОРЕННЯ»

Роланд підняв свою понівечену правицю.

— Розпочнеш з того, як я втратив пальці. Запам’ятав?

— Омари-почвари, — промовив Кінг. — Вони їх відкусили.

— А звідки ти це знаєш?

Кінг хитро усміхнувся і видав тихий звук: шшшшшшух.

— Вітром навіяло, — сказав він.

— Ґан зрушив світ і сам рушив далі, — відгукнувся Роланд. — Це ти хотів сказати?

— Атож, і світ завалився б у прірву Хаосу, якби не велика черепаха. Отак він опинився в неї на спині.

— Так нам повідано, і ми висловлюємо велику подяку тобі. Почни з омарів-почвар, як вони відкушують мої пальці.

— Да-да-джа, да-да шмальці, кляті омари відкусили тобі пальці, — наспівав Кінг і природно розсміявся.

— Так.

— Скількох неприємностей я міг би уникнути, якби ти, Роланде, син Стівена, загинув.

— Я це знаю. І Едді, й інші мої друзі також, — примарна посмішка торкнулася краєчків губ стрільця. — А тоді, після омарів-почвар…

— З’являється Едді, з’являється Едді, — перебив його Кінг, махнувши сонно правою рукою, ніби говорячи, що я сам добре все знаю і не варто Роланду витрачати на це час. — В’язень, Штовхач, Дама Тіней. Швець, мрець і хай йому грець, як каже мій син, — посміхнувся він. — Коли?

Захоплений зненацька Роланд моргнув.

— Коли? Коли? Коли? — Кінг підвів угору руку, і здивований Едді побачив, як тостер, вафельниця та напакована чистими тарілками сушарка здійнялися й попливли в сонячних променях.

— Ти питаєшся в мене, коли тобі розпочинати писати?

— Так. Так. Так!

З дрейфуючої сушарки вистромився ніж. Пролетів через всю кімнату і задрижав, встромившись у стіну, на її протилежному кінці. Та раптом всі речі знов опинилися на своїх місцях.

— Прислухайся до пісні Черепахи, до плачу Ведмедя, — сказав Роланд.